Насильство як соціальна деструкція і загроза національній безпеці суспільства

Стуктура людської свідомості, спотворена чи обтяжена спадковістю, або деструктивним соціокультурним впливом, або поєднанням обох цих чинників у певній композиції, продукує цілі суспільного розвитку, суспільна корисність яких сумнівна через застосування для їхнього досягнення неоптимальних (ресурсовтратних) моделей організації суспільних ресурсів. Насильство як неконструктивна руйнівна дія, що входить до негативної частини людської практики, може бути скеровано на освоєння і перетворення природних і соціальних об’єктів, але із значними незворотними втратами ресурсів, іноді взагалі на межі і навіть за межею доцільності суспільно-політичної дії [6, 124].

Насильство — суспільно-політична дія, породжена спотвореною ахітектонікою людського розуму і реалізована через соціальні інститути, має ознаки, які характеризують її як фундаментальну загрозу національній безпеці:

•нездатність до утворюючої цілеспрямованої дії (до досягнення суспільно корисної мети) в межах позитивної людської практики;

•амбівалентність мотивів діяльності;

•постійну високу потенційну здатність до конфлікту, до безкомпромісних рішень і, відповідно, їх жорсткої реалізації (до втрати суспільних ресурсів);

•функціонування моделі організації ресурсів насильства на межі чи в стані дисбалансу;

•несприйняття моделлю організації ресурсів насильства, а його ресурсами — динамічних трансформацій і перетворень у межах позитивної людської практики [19, 194].

В інформаційну добу перетворення людства на єдину глобальну силу супроводжує постійний руйнівний тиск насильства. Воно виникає на грунті суспільних негараздів, посилених генетичними вадами архітектоніки людського розуму і в умовах, коли в суспільстві провідну роль відіграє продукт інтелектуальної діяльності, а також воно може утворюватися й набирати глобальних масштабів внаслідок хибного технічного вирішення. Розвиток зв’язку, центрів управління, вироблення і поширення інформації висувають питання про імовірність виникнення інформаційного тоталітаризму і тероризму через акт «включення-виключення». Виникнення можливості жорсткого керування і зростання рівня його жорсткості до рівня тотального контролю над поведінкою і свідомістю окремої людини і цілих соціумів ставить питання про створення противаг жорсткому управлінню. Однією з таких противаг може бути «силова» картина світу. Вона повинна формуватися згідно з гармонійною архітектонікою людського розуму, маючи головні завдання:

•максимально повне висвітлення втрат ресурсів унаслідок насильницьких дій соціальних інститутів;

•визначення хибних цілей розвитку суспільства;

•визначення неоптимальних моделей організації його ресурсів;

•висвітлення негармонійних елементів архітектоніки людського розуму як першопричини насильства.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що насильство є наслідком порушення збалансованості в суспільстві, що виражено в деструктивних діях соціальних інститутів, має різноманітні форми і може охоплювати окремі особистості, суспільство і державу, являючи собою загрозу національній безпеці.

Тому потрібне глибоко обгрунтоване визначення пріоритетів політики національної безпеки, що має позначитися на організації національних ресурсів, модернізації державних інститутів для створення сильного суспільства, здатного адекватно реагувати на виклики і загрози. Політику неможливо здійснювати без використання сили як утворюючої дії. Прогресивність політики визначають суспільно корисні цілі, які вона переслідує, і рівень оптимальності моделей організації ресурсів для їх досягнення.

Джерела1.Ильин В. В. Политическая антропология. — М.: Изд.-во МГУ, 1995. — 254 с.

2.Шестаков В. Террор — мировая война. — М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003.— 320 с.