Насильство як соціальна деструкція і загроза національній безпеці суспільства

Але ненасильство як вища форма суспільно-політичних стосунків [6, 125] також в основі має реально фіксовану причину, яку визначають гармонійною архітектонікою людського розуму і яка є виразом закономірностей, що притаманні конструктивній системі, принциповим взаємозв’язком, коли позитивні сили переважають над негативним полюсом [7, 180], тобто елементи гармонії домінують над елементами дисгармонії, що забезпечує розумне мислення як «продуману, зрозумілу внутрішню єдність чуттєвих даних» [8, 188].

Розум і воля людей є першопочатковою силою. Людський розум за своєю природою є архітектонічним, тобто він розглядає всі знання як такі, що належать до певної системи і тому допускає тільки такі принципи, які не заважають одним знанням перебувати в системі разом з іншими знаннями [9, 267].

Встановлення зв’язку негармонійної архітектоніки людського розуму з деструктивними процесами в суспільстві — з насильством, а його гармонійної архітектоніки — з конструктивними суспільними процесами, які для зручності можна назвати «силою», сприяє вирішенню окремих завдань, пов’язаних між собою для людської думки аксіомою реальності світу.

Людський розум з його архітектонікою є центральним комплексом, що систематизує і структурує події, а також зумовлює оптимальність соціальних інститутів, у межах яких вони відбуваються. Людський розум творить центральні події, які пов’язані з усіма іншими подіями проміжними ланками, сумісними в просторово-часовому відношенні [10, 503]. Роль проміжних ланок виконують пасіонарні поля, структуру і напруженість яких спричиняє біохімічна енергія [11, 544] та архітектоніка людського розуму. В суспільних відносинах біохімічна енергія проявляється у вигляді психосоціальної енергії [12, 37], яка є виявом людської волі та яку корегують соціальні інститути. Між окремою соціальною одиницею — носієм психосоціальної енергії та соціальним інститутом, в якому функціонує ієрархізована, згідно знову таки з архітектонікою людського розуму, сукупність носіїв психосоціальної енергії, встановлюється двосторонній зв’язок, виникає система — «ціле, що підтримує своє існування і виконує певні функції завдяки взаємодії між його частинами» [13, 22].

Пасіонарні поля мають і просторово-часову орієнтацію. Їхня сума утворює соціальну дію — синтез цілей, моделей організації ресурсів для досягнення цих цілей та необхідні ресурси. Архітектоніка людського розуму, відбиваючись у структурі пасіонарних полів та соціальної дії, що виникає внаслідок їх суми, зумовлює оптимальність або неоптимальність соціальних інститутів — їх конструктивність і деструктивність, тобто дії, які ми кваліфікуємо, відповідно, як «силу» чи «насильство».

Людська свідомість має індивідуальні особливості, які визначають індивідуальність людини. Відповідно, кожен варіант негармонійної архітектоніки людського розуму і його прояви у вигляді насильства також мають власні неповторні форми. Про насильство, що має різноманітні форми прояву, свідчать втрати ресурсів у найширшому розумінні. Негармонійна архітектоніка людського розуму в будь-яких варіантах тією чи іншою мірою піддає руйнуванню генетичні імперативи як абсолютно чітко визначені програми [14, 37] і є підгрунтям для викривленого розуміння речей, принципово ігноруючи різницю між причинами, роблячи універсум причинно-наслідкових і цільових зв’язків невиразним. Таке тривіальне чи банальне уявлення про світ супроводжується агресивним прагненням нав’язати його іншим, відкидає принцип абсолютної різниці між добром і злом, істиною і брехнею [15, 264] та спотворює мислення, яке певною мірою впливає на кожну людину.

Завдяки критичному аналізу можна виявити елементи, що впливають на природну архітектоніку людського розуму і створюють на цих хибних засадах мету суспільного розвитку, яка негативно відбивається на суспільстві, а також діючі неоптимальні моделі організації ресурсів, що втілюються в соціальних інститутах, аби запобігти втратам ресурсів. Саме тому критичний розум — єдина відома на сьогодні альтернатива насильству [16, 318].Ієрархія взаємної залежності складових (мета, ресурси та модель організації ресурсів), що в синтезі створюють суспільну дію (силу чи насильство), будується згідно з формуванням людської свідомості і має гармонійну структуру, що функціонує відповідно до конструктивних утворюючих основ, або спотворену структуру, що функціонує відповідно до деструктивних (дегенеративних) основ. Спотворена архітектоніка людського розуму породжує нечітко сформовані цілі та ресурсовтратні моделі організації ресурсів. Вона є підгрунтям для масштабних дисфункцій системоутворювальних соціальних інститутів, породжує невідповідність наукової, концептуальної картини світу, веде до помилок практичного гатунку, а також призводила людство до багатьох історичних катаклізмів [17, 7]. Усе це засвідчує, що насильство є реальною загрозою для особистості, суспільства і держави — для національної безпеки.

Архітектонічна природа людського розуму є наріжним каменем інституціоналізації суспільства. Вона набувала свого розвитку разом із запровадженням нових громадських інститутів, сприяла їй і водночас ставала досконалішою завдяки інституціоналізації. Головна функція соціальних громадських інститутів полягає в адекватному реагуванні на пасіонарні поля, що виникають унаслідок взаємодії окремих особистостей, а також стабілізації суспільних відносин з метою запобігання втрат і розпорошення ресурсів суспільства [18, 48].