Вацлав Гавел – Президент Чеської Республіки
Вацлав Гавел відкрито виражав свої антикомуністичні настрої і в своїх творах, і під час виступів на з’їздах письменників. В 1966 р. вийшла його книжка “Протоколи”, куди ввійшли популярні “Свято в саду”, “Повідомлення”, “Про діалектичну метафізику”, “Анатомія гега”. Ця книга викликала шалений резонанс в суспільстві. Гавела вже знали як “скандального” автора, ще в 1965 р. Головне управління нагляду за пресою заборонило журналу “Обличчя” друкувати його вірш “Вперед”, вступну статтю до каталогу виставки Адольфа Гоффмейстера (в ній була згадка про судові процеси 50-х років), а в березні 1966 р. теж управління рекомендувало виключити з словацького студентського журналу інтерв’ю з Гавелом про його діяльність в “Активі молодих” Союзу чехословацьких письменників. Тобто було ясно, що влада вже пильно стежила за діяльністю Вацлава Гавела і за слушної нагоди була готова відреагувати відповідно. Але страх за себе не міг зупинити розвитку ні творчого, ні політичного потенціалу майбутнього лідера.
“В 1967-м на IV съезде Союза чехословацких писателей Гавел в очередной раз охладил всеобщий пыл, задав прямой вопрос: “Что в дальнейшем будет для нас главным – фасад или то, что за ним в действительности находится?”
Несподіване вторгнення до Праги військ країн-учасниць Варшавського договору в серпні 1968 р. спричинило надзвичайну активізацію демократичних сил Чехословаччини, які були готові протистояти комуністичній верхівці в боротьбі за свої права та достойний рівень соціального й політичного життя. Цей реформаторський рух увійшов в історію як “Празька весна”, яка, незважаючи на придушення, мала величезне значення для подальшого формування засад чехословацького державотворення.Під час подій Празької весни Вацлав Гавел брав участь в численних акціях протесту, учасники яких намагались зберегти хоч деякі демократичні перетворення в країні. Гавел став членом ЦК Союзу письменників, працював на місцевому радіо в місті Ліберец, очолив редколегію оновленого журналу “Обличчя”. В 1969 р. Гавела, як і більшість учасників демократичного руху, звинуватили в діях проти республіки.
На думку Гавела, основною причиною поразки Празької революції у Чехословаччині була відсутність єдності між лідерами та народними масами: “... они (лідери “Празької весни” – прим.авт.) симпатизировали этому общественному подъему и одновременно боялись его, опирались на него и одновременно хотели его затормозить. Им хотелось открыть окна, но они боялись свежего воздуха, им хотелось реформ, но лишь в рамках своих представлений… Так что они, скорее, просто семенили вслед за событиями, а не направляли их”.
В 70-ті роки Вацлав Гавел деякий час працював підсобним робітником на пивоварному заводі, що давало змогу сім’ї вижити. Згодом його літературний талан був помічений та відзначений рядом західноєвропейських премій, що підштовхнуло його стати незалежним літератором, тим більше він не міг примусити себе мовчати про проблеми своєї країни.
В цей час Гавел працює над п’єсою “Змовники”, в якій намагається відобразити свій погляд на стан справ в Чехословаччині. В 1974 р. п’єса була поставлена в Західній Німеччині (цікавим фактом є те, що на батьківщині автора її змогли побачити тільки в 1992 р.).
8 квітня 1975 р. Вацлав Гавел у своєму відкритому листі звертається до генерального секретаря Чехословаччини Густава Гусака, акцентуючи увагу на хибності та згубності для суспільства шляху “нормалізації”, яким пішла комуністична влада, ліквідуючи будь-які прояви демократії та наслідки Празької весни. “Порядок, унижающий человеческое достоинство, ведет не к общественному или, скажем, экономическому подъему, но совсем наоборот: он порождает апатию и приспособленчество” . Завдяки такому сміливому кроку Вацлав Гавел домігся того, що тема подальшої долі Чехословаччини привернула увагу всього світового співтовариства.
Саме переконаність в необхідності демократичних зрушень, до яких він закликав всіх своїх співвітчизників, керувала Гавелом під час створення в 1976 р. спільно з кількома письменниками та підпільними діячами тексту так званого антикомуністичного інтернаціоналу - петиція “Хартія-77”, яку підписали 241 чоловік. Основною ідеєю цього документу була вимога поважати права людини й громадянина, що, звичайно, ніяк не вписувалось в рамки тогочасного режиму, а сам Гавел асоціювався у “господарів життя” з загрозою їх панування, оскільки на власному прикладі доводив, що прагнення відстояти достоїнство й свободу сильніше будь-якої диктатури. За “антидержавну” пропаганду Вацлава Гавела було заарештовано на чотири місяці. Через рік знову нетривалий арешт. Після виходу з в’язниці Гавел став одним з організаторів Комітету по захисту несправедливо переслідуваних.
В жовтні 1979 р. Гавел був засуджений за “спробу повалення існуючої влади” на чотири роки позбавлення волі без права дострокового звільнення. Тяжка хвороба підкосила його фізичне здоров’я, але не зломила свободолюбивий дух, він навіть в тяжких тюремних умовах не перестав писати п’єси, статті, звернення до уряду Чехословаччини та міжнародної спільноти.