Вацлав Гавел – Президент Чеської Республіки

Справу діда Гавела успішно продовжили його батько Вацлав М. та дядько Мілош Гавели. Заслугою батька Вацлава було будівництво передмістя Праги Баррандова, а дядько займався кінематографом – побудував кіностудію “Баррандов”, відновив та очолив “Люцернафільм” (практично єдина кінокомпанія, що виробляла чеські фільми). Вони об’єднали свою діяльність в сімейний бізнес, створивши спільну фірму “Брати Гавели – Прага, Люцерна”.

З боку матері Вацлава Гавела Божени цікавою фігурою є її батько Гуго Вавречки, який був редактором буржуазної газети “Lidove noviny” (крім того, писав сценарії до чеських фільмів під псевдонімом Гуго Ваврис), був послом довоєнної чехословацької республіки в Угорщині та Австрії, пізніше (з 1932 р.) став директором взуттєвих заводів, а в 1938 р. – міністром пропаганди.

Тож недивно, що Вацлав Гавел унаслідував найкращі риси своїх родичів, сформувавшись як один з найдостойніших представників чеської нації. “И если от отца и деда Вацлав Гавел унаследовал отношение к порядку, от дяди – изысканные манеры «киномагната», то литературные и дипломатические таланты – именно от дедушки Вавречки” . Таким людям важко було пригнічувати свій дух свободи в часи нацистської окупації та сталінського терору 50-х, тоталітаризму й комунізму.Протягом тривалого часу сам Вацлав Гавел вважав своє буржуазне походження великим недоліком, оскільки в початковій школі однокласники не раз називали його “барчуком”, що дуже ображало хлопчика і він понад усе хоті позбавитись від своїх “переваг”. Виховуючи свого сина та даючи йому блискучу освіту, батьки з самого раннього дитинства прищепили йому повагу до людей, прагнення до свободи та ліберальних цінностей.

В 1947 р. Вацлав Гавел закінчив середню школу в Ждарці, після чого його відправляють в школу-інтернат для хлопчиків в Подебрадах, де він мав почати самостійне життя.

В 1951 р. Вацлав вчиться на лаборанта-хіміка, почав працювати, в цей же час він займається у вечірній гімназії.

Закінчивши в 1954 р. гімназію, він здає екзамени в Академію кіно та музичного мистецтва, але, нажаль, невдало. Тому вступає до Чеського вищого технічного училища за спеціальністю економіка транспорту. А вже в 1955 р. дебютував як критик в літературному журналі “Кветен”, а в 1956 р. вперше виступив з доповіддю на зборах письменників-початківців, яка до глибини душі вразила слухачів сміливими та лаконічними висловами про свободу творчості, що розцінювалось на той час як виклик тогочасному режимові.

В 1957 р. В.Гавел намагався перейти до іншого вузу, але йому вдалось тільки заочно закінчити театральний факультет Художньої академії (певний час він працював техніком в празькому авторському театрі “На Забрадлі”, в якому ставили декілька п’єс за його співавторством).

Свою театральну діяльність Гавел не облишив навіть під час військової служби сапером в Чеське-Будеєвиці, де організував театральний колектив і разом з Карелом Бриндою написав дуже політизовану п’єсу “Життя попереду”, яка була присвячена аспектам військової честі.

Успішною й надзвичайно актуальною була перша власна п’єса В.Гавела “Садове празднество” – це була комедія, яка висміювала комуністичний стиль спілкування (сказавши багато, не сказати нічого), загрозу відчуження людини від самої себе. Цей твір мав шалений успіх і за межами Чехословаччини.

Отже, свої прогресивні політичні погляди Вацлав Гавел унаслідував від батька та дідуся і спочатку виражав їх в літературній формі, доносячи до читачів безперспективність ілюзорного сприйняття дійсності. Попереду був довгий й складний шлях боротьби за свої переконання та кращу долю свого народу.

ІІ. Політична кар’єра Вацлава Гавела – тернистий шлях до вершини

1.Початок політичної діяльності

В політику Вацлав Гавел активно включився з 1965 р., саме тоді він став членом редакції літературно-художнього журналу “Тварж” (“Обличчя”), який вирізнявся демократичною спрямованістю, за що й був заборонений комуністичною владою. Гавел організував тоді збір підписів на захист та підтримку журналу. В цей же час він написав успішну п’єсу “Повідомлення” та організував “Коло незалежних письменників” - об’єднання письменників, які не були членами комуністичної партії.