Конструктивна взаємодія (в контексті соціологічних поглядів П. Сорокіна)
В політиці конструктивність визначається як “вимога до політичного процесу, політичної теорії, програм перетворень і приняття рішень, спеціфічна якість політики, що відповідає такій вимозі. Конструктивність характеризує ефективність політики і влади, політичних концепцій та ідеологій. Своєю стриманістю вона протистоїть риториці, вербалізму (зведенню дії до розмов). Конструктивність особливо необхідна в періоди політичних криз, реформ та революцій” [8, с. 141].
Суб’єкти взаємодії, досягаючи правильного тлумачення символів переживання, вступають в конструктивну психічну взаємодію і створюють соціальну групу, яка функціонує відповідно до оптимальної моделі організації їх психічної енергії та інших ресурсів. “Якщо цієї умови (правильного тлумачення символів переживання) немає – то немає правильної психічної взаємодії, а як немає останньої, немає і справжньої соціальної групи” [11, с. 48].
Під “правильною психічною взаємодією”, про яку говорить П. Сорокін, треба розуміти оптимальну організацію психічної енергії, що втілюється у взаємодії “мислячих, реагуючих і діючих людей”, які “усвідомлюють і обмінюються значеннями, цінностями і нормами” та “об’єктивуються і соціалізуються” через “відкриті дії і матеріальні артефакти”, тобто через дію суспільно-політичної сили.
Якщо “правильної психічної взаємодії” обмаль або її і зовсім немає, то тоді виникає модель організації психічної енергії та інших ресурсів, яка функціонує з їх втратами. Чим менше “правильної психічної взаємодії”, тим більше насильства – деструктивності, неоптимальної організації психічної енергії та інших ресурсів, тим більша ймовірність, що соціальна група сягне межі розпаду або перейде до менш досконалої моделі організації.
Періоди революцій та війн є періодами, коли “правильна психічна взаємодія” в масштабах суспільства зведена до мінімуму, і суспільство руйнується, втрачаючи значні ресурси.
Сучасник П. Сорокіна М. Бєрдяєв у праці “Доля Росії: досліди з психології війни і національності” (1918 рік) писав, що “війна відбувається… в глибинах духу, а на площині матеріальній видно лише зовнішні ознаки того, що відбувається в глибині. Фізичне насильство, що завершується вбивством… – є ознакою духовного насильства, здійсненого в духовній дійсності зла” [1, с. 420].
Відкидаючи конструктивну психічну взаємодію, вдаючись до вирішення сучасних проблем згідно з історично застарілою звичкою до насильства (яка походить від агресивності тварин, не здатних психічно взаємодіяти внаслідок того, що вони не наділені свідомістю) при наявності надпотужних технічних засобів, людство надмірно ризикує. “Жахлива низка поступових переходів – від півнів, що побилися на смітнику, через собак, що гризуться, через хлопчаків, що розбивають носи один одному, через юнаків, що б’ють один одному об голови пивні кружки, через трактирні побоїща, вже з легким присмаком політики, призводять зрештою до війн і атомної бомби” [9, с. 44]. “У нас є вагомі підстави вважати внутрішньовидову агресію найсерйознішою небезпекою, яка загрожує людству в сучасних умовах культурно-історичного і технічного розвитку” [9, с. 45]. Зрештою, в нинішніх умовах ми вже розуміємо: “Все, що примушує і гвалтує, є хибно спрямована свобода” [1, с. 420].
Втрата ресурсів, мовою П. Сорокіна, це руйнування “об’єктивованої психіки” – духовних символів, втілених в “недуховних формах буття”, тому для суб’єктів взаємодії дуже важливо зрозуміти і сприйняти психічні переживання одне одного, щоб не допустити взаємних втрат ресурсів – неконструктивної взаємодії.
П. Сорокін наголошував: ”Однією з необхідних умов для можливості правильної психічної взаємодії є наявність однакового прояву однакових психічних переживань різними членами групи; де цієї тотожності нема, хоча б були в наявності висока психіка і “сприймаючі апарати”, – нема психічної взаємодії, а отже і соціальної групи як надіндивідуальної єдності” [11, с. 49].
Досягнення тотожності психічних переживань суб’єктів взаємодії – основа конструктивності в суспільстві загалом і в політиці зокрема.
Організація психічної енергії, як і інших ресурсів, здійснюється за певною моделлю. Рівень оптимальності моделі виявляється через взаємодію – ”акти, що сприймаються нами, викликають у нас неоднакові переживання і, відповідно, неоднакові форми реагування на них” [11, с. 59].Згідно з П. Сорокіним, всі акти за характером психічних переживань розпадаються на три основні категорії: “дозволено-обов’язкові”, “рекомендовані” та “заборонені”. Ці категорії чисто “формальні”. Хоча вони наявні у свідомості кожної людини, проте ця наявність ще не обумовлює тотожності “змісту” кожної категорії у різних людей [11, с. 57].