Категоріальне осмислення виборчих процесів
Чимало українських політологів присвятили свої дослідження прикладним технологіям проведення виборчих кампаній (С. Одарич, В. Полторак, М. Томенко та інші). В цьому ряду необхідно відзначити праці В. Бебика, зокрема його монографію „Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматися на політичному олімпі” [5], в якій зроблено спробу теоретично узагальнити виборчі технології.Поява перших вітчизняних праць із зазначеної тематики – явище для нашої політичної науки, безперечно, непересічне. Однак у них, на жаль, часто побіжно розглядаються проблеми дефініцій. Відтак у цій царині нашим вченим-політологам є над чим попрацювати. Зокрема, скажімо, вимагає уточнення таке засадниче поняття, як політичні технології та їхнє місце в демократичному політичному процесі. Загальне визначення цього поняття можна знайти в одному з останніх видань з проблем політології: „Політична технологія – це система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату у тій чи іншій сфері політичної діяльності” [25].
Різновидом політичних технологій є виборчі технології. Спробуємо дати визначення цьому поняттю, оскільки останнім часом воно широко використовується в лексиконі політиків, політтехнологів і журналістів, однак не існує єдиного погляду на його сутність та зміст.
На думку М. Варія, „виборчі технології є засобом практичного досягнення поставлених цілей, ...вони є специфічним інструментом інновацій і творчості, організації різних видів впливу на електорат, соціальної, політичної, психологічної, економічної та інших видів діяльності та взаємодії у ході виборів. Їх особливістю є те, що з їхньою допомогою моделюються, стають феноменом соціальної реальності процеси впливу на електорат” [8, c. 270].
М. Малишевський у книзі „Технологія і організація виборів” пише: „Сучасні технології проведення виборчих кампаній можна визначити як сукупність найбільш загальних заходів і дій, порядок і принципи застосування яких регламентуються умовами відповідної виборчої кампанії, а самі вони завжди унікальні, тому що залежать не тільки від специфіки та особливостей виборчого округу, а й від особистісних характеристик кандидатів та їхніх команд, які беруть участь у виборчому процесі” [19].
Автори збірника „Виборчі технології і виборче мистецтво” ще 1993 року зробили висновок, що мистецтво, у тому числі й виборче, виникає тоді, коли кількість переходить у нову якість. Мистецтво виборів народжується, коли виборчі технології перетворюються на сплав соціології, політології, психології, нових інформаційних технологій, PR, лідерської комунікації. „Виборче мистецтво – це виборчі технології майбутнього, що створюють політику реалій та ілюзій, якими живе суспільство” [3].
Останнім часом у спеціальній літературі з’явилася теза про протиставлення терміна „виборчі технології” новому – „виборче мистецтво”. І. Грознецький вважає, що це не зовсім доречно: продуктивніше говорити про піднесення виборчих технологій до рівня мистецтва. „Такий підхід має на увазі розгляд кожної виборчої кампанії як унікальної, єдиної у своєму роді і неповторної. Виборче мистецтво протилежне шаблону, трафарету, потоковому виробництву, проведенню кампаній за заздалегідь заданим зразком. Як і будь-яке мистецтво – це творчий процес, у ході якого створюється нова й оригінальна реальність” [13]. Ймовірно, розвиток виборчих технологій піде у напрямку подальшої індивідуалізації роботи, яка передбачає всебічне врахування усього комплексу особистісних якостей кандидата, поглиблену і ретельну діагностику виборчого округу і детальний аналіз отриманого матеріалу [8, c. 38].
Термін виборча технологія досить часто використовують політичні консультанти і політики, але він ще не отримав достатньої розробленості. Технологією можуть назвати телефонне опитування, телевізійний ролик, розповсюдження анонімних листівок, і, нарешті, стратегічний план виборчої кампанії. Найбільш розгорнуте визначення виборчої технології, на нашу думку, подається в одному з довідників виборця: „Технології виборчі – система (сукупність) заздалегідь продуманих, намічених, тих, які використовуються (а також які вводяться інтуїтивно, спонтанно) заходів, кроків, планів, засобів, процедур, технічних, інформаційних засобів для успішного висунення кандидатів та їх обрання” [32].
На думку В. Полторака, „виборча технологія – це сукупність засобів, методів і прийомів спеціально формалізованого й організованого впливу на електорат, що уможливлюють вплив на його електоральну поведінку і спонукають віддати голоси за певного кандидата чи партію” [27]. Лаконічне визначення дає М. Лозовий: „Під виборчими технологіями тут розуміється набір інструментів і каналів для трансляції повідомлень, що виходять від кандидата, його команди, і спрямовані до виборців” [18]. Є. Малкін і Є. Сучков пропонують таке формулювання: „Під виборчими технологіями розуміють методи організації виборчих кампаній кандидатів і (чи) партій, спрямованих на досягнення успіху на виборах. У цьому значенні всі дії кандидата і його команди від моменту ухвалення рішення про участь у виборах до підрахунку голосів можна зарахувати до виборчих технологій” [20]. Автори розмірковують: якщо розглядати виборчі технології як набір послідовних дій, що повинні привести до певного результату, то виборче мистецтво – підхід, котрий враховує індивідуальність кожної виборчої кампанії, електорату, кандидата, еліти, команди, засобів комунікації.Подібної точки зору дотримуються й автори раніш наведених формулювань (М. Варій, В. Амелін, С. Устименко, І. Грознецький). А саме: виборчі технології потрібно розглядати, в першу чергу, як виборче мистецтво. Наголошувати слід не тільки на тому, що треба робити, але й як. Тобто звертати увагу не тільки на змістовий аспект виборчих технологій, а й на режисуру, драматургію і майстерність акторів. Зазначається, що „…грань між виборчими технологіями і виборчим мистецтвом майже умовна” [3]. Особливого значення набуває не „що” кандидата, а „як”, методи політичної боротьби мають самодостатнє значення. Виборчі технології – це „…певна сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських дій з метою приведення до влади окремого політика чи групи політиків, політичної організації, блоку, об’єднання, сили” [12].