Зовнішня міграція як фактор динаміки етнонаціональної структури

Вивчаючи особливості міграційних процесів, необхідно звернути увагу на таку міграційну спільноту, як біженці.

Певна частина суб’єктів імміграції набувають статусу біженців. Найбільший приплив їх був пов’язаний з розгортанням військових подій у Придністров’ї. Так, влітку 1992 року південноукраїнські регіони прийняли понад 60 тисяч осіб, з них понад 50 тисяч — Одеська область. У липні 1992 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову „Про затвердження Тимчасового положення про порядок визначення статусу біженців з Республіки Молдова і надання їм допомоги”. Це був перший документ, який вводив в українське законодавство норму статусу біженця.

Біженці прибували в Україну також у зв’язку з війною в Абхазії. На 1 жовтня 1998 року було зареєстровано 2926 вихідців з Абхазії.

Наприкінці 1994 року в Україну почали прибувати особи з Чеченської Республіки, які змушені були залишити місця постійного проживання внаслідок бойових дій. На середину 1995 року було зареєстровано понад тисячу осіб, які звернулися з проханням про надання їм статусу біженця. У 1995 — 1997 роках було зареєстровано приблизно 3 тисячі звернень до органів виконавчої влади України від осіб, які вимушено залишили Чечню.

Оскільки спеціального механізму прийому біженців донедавна не існувало, дані про їх кількість у попередні роки мають оціночний характер. Так, деякі спеціалісти вважають, що серед прибулих в Україну на початку 1990-х років іммігрантів біженцями було не менше 10 %. Якщо погодитися з цим припущенням, то з 1991 року Україна прийняла близько 150 тисяч біженців з колишніх радянських республік. Однак внаслідок недосконалості українського законодавства більшість з них не була зареєстрована як біженці. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні, на середину 2001 року в нашій країні налічувалося 3 тисячі офіційно зареєстрованих біженців.Деяке уявлення про структурний склад біженців та їх соціально-демографічні характеристики надають відомості про їх звернення до органів місцевої влади. Так, лише протягом 1994 року було зареєстровано близько 9 тисяч звернень, що стосувалися питань житла, працевлаштування, навчання дітей, матеріальної допомоги; 1995 року — понад 5 тисяч. Більшість звернень надходила від українців, значна кількість від росіян. Приблизно чверть серед біженців складали вірмени. Прибували біженці перш за все з Вірменії, Азербайджану, Грузії (Абхазії), Таджикистану. Це були переважно вихідці з України або члени змішаних родин так чи інакше пов’язаних з Україною [7, с. 128]. Відповідно до Закону України „Про біженців”, біженці користуються певними соціальними правами. Проте реалізація цих прав гальмується складним економічним становищем України. З цієї ж причини досі не відкрито жодного пункту розміщення біженців, де вони могли б отримати тимчасове житло. Проте, згідно з офіційною інформацією, розпочато обладнання першого такого пункту в селі Ободівці Вінницької області.

Те, що особи, позбавлені батьківщини, шукають притулку в Україні, є свідченням толерантності українського народу, демократичності його державного ладу. Толерантність проявляється насамперед у повазі до регілігійних уподобань, коли мешканці міста чи села не лише спокійно ставляться до будівництва мечеті недалеко від православного храму, а й допомагають збудувати новий храм представникам іншої віри.

Поряд з процесом імміграції з 1994 року в Україні набули значних масштабів процеси еміграції. Наявність емігрантів, з одного боку, свідчить про демократичність державного устрою, коли будь-яка людина може виїхати з країни, обрати місце проживання за власним побажанням, все ж цей факт одночасно вказує на тривожні явища. За результатами соціологічних досліджень, значна кількість людей не може себе реалізувати на своїй батьківщині і тому вимушена її залишати. Це призводить до великих суспільних втрат, які позначаються на етнонаціональній структурі не лише кількісно, а й якісно. Адже, у першу чергу, виїздять люди, конкурентоспроможні на ринку праці, тобто люди з високим соціальним статусом.

Вивчення соціально-культурних характеристик цих етнонаціональних груп доводить, що їх відзначають вищі за середні по Україні характеристики – освітні, професійні, вікові [8, с. 62]. Крім того, катастрофічно зменшуються окремі етнонаціональні групи, які були укорінені тут протягом століть. Ми ще не можемо повністю усвідомити всі негативні наслідки цього процесу. Негативним є те, що в процесі міграційного обміну Україна віддає переважно високоякісну робочу силу - працездатного віку, з високим рівнем освіти, з грунтовною професійною підготовкою, досить солідним стажем роботи на виробництві, жінок репродуктивного віку, а приймає з далекого зарубіжжя і частково з країн близького зарубіжжя малокваліфікованих працівників, разом з якими прибуває велика кількість дітей, малоосвічених жінок, що, як правило, не мають професійної підготовки.

Потребують осмислення культурні зміни, що супроводжують процеси міграції. Так, помітно звужується коло функціонування традиційної для України культури росіян, євреїв, німців, що назавжди залишають Україну. Вимивається потужний прошарок інтелігенції, яка заповнювала ключові ніші в управлінні, науці, художній культурі, медицині тощо.