Зовнішня міграція як фактор динаміки етнонаціональної структури
В останні роки, внаслідок лібералізації режиму перетину кордонів, в Україні значно активізувалися міграційні процеси – вони стали більш відкритими як для припливу в Україну іммігрантів, так і навпаки, призвели до підвищення еміграції. Активно виявляються такі особливості міграційних процесів, як хаотичність, негативний вплив на демографічну ситуацію, тенденції до активізації еміграції інтелектуального потенціалу суспільства, розширення маргінальних явищ, що може бути однією з причин поглиблення кризи в усіх сферах суспільного буття та втрати престижу держави на міжнародному рівні. З іншого боку, процеси міграції виступають суттєвим фактором динаміки етнонаціональної структури українського суспільства.
Проблеми міграції в Україні з моменту їх появи почали вивчати українські вчені — соціологи, демографи, історики, правознавці та політологи. Питання правового регулювання міграційних процесів розглядаються, зокрема, в працях С. Чеховича, В. Євінтова, Г. Суботенка. Проблемі вироблення державної політики в сфері імміграції присвячена праця В. Новика „Державна політика і регулювання імміграційних процесів в Україні”. Значний внесок в розробку цієї проблематики зробив авторський колектив енциклопедії „Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри (понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія і практика)” (1998 р.). В ній міграційні процеси розглядаються в міжнародно-правовому, народонаселенському, політологічному, соціологічному, етнологічному, психологічному ракурсах. Інститут соціології НАНУ здійснює соціологічний моніторинг, вивчаючи еміграційні настрої та перспективи їх реалізації. Докладно аналізується міграційна ситуація в Україні в період після здобуття незалежності в праці О. Малиновської „Мігранти, міграція та українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями”. Етнічним аспектам міграційних процесів у соціологічному вимірі присвячені праці В. Євтуха, М. Шульги, В. Трощинського, О. Брайчевської, О. Кривицької, Н. Побєди.
Наша розвідка має на меті проведення аналізу впливу міграційних процесів на динаміку етнонаціональної структури українського суспільства. Завдання дослідження передбачає: структурування міграційних процесів; визначення їх впливу на етнонаціональну структуру; виокремлення суб’єктів відповідних процесів та з’ясування їх соціально-культурних характеристик.
Методологія дослідження базується на застосуванні міждисциплінарного підходу, який дозволяє найбільш повно та чітко дослідити окремі аспекти міграції як факторадинаміки етнонаціональної структури, використовуючи пізнавальні засоби та результати суміжних наукових галузей. Цілісне знання про досліджувані явища потребує синтезу одержаних результатів, встановлення взаємозв’язків між дослідженими його сторонами. Слід звернути увагу на ту обставину, що в цьому дослідженні, поряд із застосуванням кількох взаємодоповнюючих методів, провідну роль виконує системно-структурний метод, який поєднує між собою всі інші методи, оскільки методологічний плюралізм не виключає виокремлення з-поміж інших якогось одного методу з інтегруючою функцією. Саме таку функцію виконує системний підхід, який „дає змогу об’єднати різноманітні аспекти пояснень міграції як на макро-, так і на мікрорівні, враховуючи економічний, демографічний, політичний, соціальний контекст міжнародного руху населення. Його основна перевага полягає в різнофакторному і різнорівневому аналізі” [1, с. 64].
В етнонаціональній струтурі українського суспільства можна виокремити усталені та неусталені етнонаціональні групи. Усталені етнонаціональні групи проживають в Україні протягом двох чи більше поколінь. Усталеною етнонаціональної групою можна вважати групу, якщо її представники, другого (чи більше) покоління досягли працездатного віку. До таких груп належать: титульна або материнська етнонаціональна група – це українська етнонаціональна группа; етнонаціональні групи, які мають статус національної меншини: росіяни – понад 8,3 млн., білоруси – понад 275 тис., молдовани – понад 258 тис., болгари – понад 204 тис., угорці – понад 156 тис., румуни – понад 150 тис., поляки – понад 144 тис., євреї – понад 100 тис., вірмени – близько 100 тис., греки – понад 91 тис., татари – понад 73 тис., рома – понад 47 тис., азербайджанці – приблизно 45 тис., грузини – близько 34 тис., німці – понад 33 тис., литовці – понад 7 тис., словаки – понад 6 тис., чехи – близько 6 тис.; естонці – понад 2,8 тис. осіб; етнонаціональні групи, які мають невизначений статус: гагаузи – близько 32 тис., караїми – близько 1,2 тис., кримські татари – близько 250 тис., кримчаки – 406 осіб.Неусталені етнонаціональні групи представлені іммігрантами (репатріантами, біженцями), які не належать до усталених етнонаціональних груп. Тобто якщо жоден представник цієї групи, що народився в Україні, не досяг працездатного віку, то ця етнонаціональна група є неусталеною. В основному це вихідці з Афганістану, Анголи, В’єтнаму, Ірану, Іраку, Ємену, Нігерії, Пакистану, інших країн Південно-Східної Азії та Африки.
Міграційні процеси зазвичай поділяють на внутрішні (переміщення в межах однієї країни) та зовнішні (міждержавні переміщення). В нашому дослідженні, відповідно до обраної теми, увага приділяється лише зовнішнім міграційним процесам. Скористаємося, насамперед, класифікацією суб’єктів міграційних процесів, яку подає М. Шульга: а) вихідці з України, що повертаються на батьківщину з колишніх радянських республік (репатріанти); б) особи, незаконно депортовані з України за етнічною ознакою; в) жителі колишніх радянських республік (частина з них була в 1990-ті роки громадянами незалежних держав, частина не отримала нового громадянства та використовувала паспорт СРСР), що вимушено залишили країни проживання (не будучи при цьому вихідцями з України); г) іноземні громадяни та особи без громадянства, які на законних підставах транзитом перебувають в Україні; д) біженці; е) незаконні (нелегальні) мігранти; є) емігранти з України [2, с. 27].