Демократична інституціалізація в Україні: євроінтеграційний контекст
Згідно з першою, конституційно визначені моделі організації та здійснення державної влади гармонізуються з європейськими. Йдеться про практичне наповнення їх змістом, що відзначає практику роботи західноєвропейських інституцій (суворе дотримання закону, повага прав людини, невтручання у компетенцію інших державних органів, судовий, зокрема – адміністративно-процесуальний порядок розв’язання спорів між громадянином і державою, між різними функціональними суб’єктами влади, утвердження й використання механізмів конституційного судочинства тощо).
Йдеться також про створення необхідних механізмів взаємодії державних органів і погоджене вирішення ними багатьох питань з визначення стратегії і тактики суспільного державного-правового розвитку, що випливають з європейського вибору країни, шляхом функціонального переоблаштування існуючих державних інституцій. Причому, проблема, яка має бути розв’язана в Україні, полягає не у позбавленні органів виконавчої влади повноважень нормотворчості, а в тому, щоб чітко законодавчо зафіксувати її межі, принципи і завдання [4].
Згідно з другою концепцією, на сьогодні ресурси зміни існуючої моделі влади виявились вичерпаними. Зокрема, чинна система влади неспроможна забезпечити незворотний характер процесу демократичних трансформацій, виявляє свою обмеженість у здатності запобігати конфліктам, які розбалансовують політичну систему. Тому оптимальним виходом з цієї ситуації видається курс на конституційну реформу, яка б чітко збалансувала роль і функції різних органів влади.
Нині слід наголошувати на тому, що донедавна не усвідомлювався очевидний факт: немає сенсу сліпо наслідувати західні моделі у готовому їх вигляді. По-перше, всі західні країни утверджували свої моделі розподілу влади під впливом різних за характером причин і за різних обставин, що зумовило значне розмаїття принципів вирішення цієї проблеми. По-друге, ці системи часто формувалися протягом десятиліть, а то й століть.
Очевидно, що європейська модель розподілу влади, якщо мати на увазі узагальнений її зріз, передбачає поєднання демократизму та ефективності як загальносистемну закономірність функціонування національної моделі розподілу влади. В іншому випадку вона не стала б спільним надбанням багатьох розвинених країн, зорієнтованих на максимальну відкритість, прозорість влади і, водночас, раціональність, легітимність її, чого так прагне сучасна владна еліта України.
В нашій країні, зважаючи на те, що громадянське суспільство ще не досить розвинуте, головні важелі формування ефективної влади та рекрутування відповідальної владної еліти далекі від досконалості. Внаслідок цього виникає проблема: держава (яку персоніфікує владна еліта) відмежована від суспільства. Через це у громадян поняття еліти асоціюється здебільш з верхівкою виконавчої і законодавчої влади, а також з багатіями. Громадяни в цілому досить песимістично характеризують нинішню політичну еліту та владні органи усіх рівнів. Однією з найбільш негативних їх ознак вважаються хабарництво, корупція.
Можливий вихід з такої ситуації полягає в стимулюванні розвитку інститутів громадянського суспільства та супутніх їм механізмів – прозорих виборів і справді незалежних засобів масової інформації. Однією з головних умов зміни ситуації в країні на краще є усвідомлення владною елітою необхідності власного самовдосконалення. Тобто, першочерговим її завданням має бути формування владних інститутів і розподіл функцій між ними задля захисту прав громадян. Саме така політика сучасної еліти може бути надійною гарантією динамічного суспільного і державного розвитку.Проблемою номер один сучасного політичного життя України є процес трансформації політичної влади. Нині в Україні практично так і не сформульовано науково виваженої концепції демократичної держави. В законодавчому органі влади склалася суперечлива ситуація постійного протистояння політичних сил, що цілковито унеможливлює будь-який рух до правового демократичного суспільства. Необхідно продовжувати й модернізацію органів виконавчої влади. Уряд сильний, коли він працює на базі закону і для виконання законів.
Отже, для підвищення ефективності діяльності законодавчої і виконавчої влади потрібна хоч якась консолідація окремих груп керівної еліти заради інтересів народу.
Стабілізуюча і конструктивна роль еліти в процесі розбудови правової держави в Україні полягає в тому, щоб підтримувати й розвивати цей процес, прагнути діяти прозоро й відкрито і відповідати за свої дії. Структура української влади має визначати взаємозалежну систему відповідальності, в основі якої завжди повинні бути компетентність і професійний досвід представників владної еліти. Принцип розподілу державної влади, закріплений в Конституції України, не повинен означати самостійність кожного владного органу у межах його повноважень, а навпаки – має означати їх взаємодію, що обумовлюється єдністю державної влади, завданням якої є консолідація суспільства, сприяння соціальній злагоді, захист основ конституційного ладу і, звичайно, забезпечення прав людини. Це можливо лише в умовах стабільності суспільства, злагоди політичних сил, взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади, закріплення і функціонування ефективного, демократичного механізму розвитку політичної системи.