Глобалізація: тенденції інтеграції, універсалізації та поляризації сучасного світу
Далеко не завжди справедливо пов’язуються з Америкою навіть ті аспекти глобалізації, які ледь не апріорно розглядаються як пряв її експансії: поширення в світі англійської мови – заслуга не стільки США, скільки Великої Британії; основні торгові потоки контролюються нині європейськими та азійськими країнами; найвідоміші спортивні команди грають в Європі, а трьома величезними американськими студіями звукозапису володіють англійські, німецькі та японські інвестори [10, р. 79]. Глобалізація не передбачає встановлення певних універсальних моделей. Навіть в економічній сфері не спостерігається вільного руху товарів і капіталу, до того ж інформаційна революція не скорочує, а скоріш розширює господарський розрив між багатими та бідними країнами. Що стосується сфери культури, то тут найбільш типовою відповіддю на глобалізаційні тенденції стає звернення народів до своїх духовних джерел з акцентом на національні традиції [11, р. 81, 98].
Особливої уваги заслуговує думка Дж. Ная щодо впливу процесу глобалізації на статус США в сучасному світі. Зазначивши, що траєкторія розвитку цього процесу далеко не лінійна (так, масштаби господарської глобалізації початку 1970-х років були набагато скромніші, ніж 1914 року), Дж. Най пише: „США виступають як найвпливовішим адептом сучасних форм глобалізації, так і найбільшим отримувачем прибутків від них, але не спроможні контролювати їх розвиток… Глобалізація несе з собою цілий комплекс наслідків, і, як би ми не ставилися до неї, породжує нові виклики американській зовнішній політиці” [12, р. 85]. „Сполучені Штати, – продовжує Дж. Най аргументувати свою позицію, – з вигодою для себе розвивають економічну глобалізацію, але слід очікувати, що з часом сама глобалізація призведе до розширення технологічних та господарських можливостей, а це, в свою чергу, знизить ступінь американського домінування” [13, р. 95].
Відносний песимізм Дж. Ная не поділяє інший американський дослідник – Ф. Фукуяма, який вважає, що сьогоднішній глобалізм – це глобалізм по-американськи. І цей процес має всеохоплюючий характер [14, с. 14 - 15].
Існує й діаметрально протилежна думка, згідно з якою піддається сумніву сама концепція глобалізації як глобального феномена змін. Зокрема, Р. Буайє вважає, що нові оригінальні феномени в економіці 1980 – 1990-х років не вміщуються в жорстке поняття однопланетарності. Та, мабуть, така точка зору є скоріше винятком, ніж правилом. Більшість авторів все ж визнає глобалізацію реальним процесом, який швидко розвивається в усіх сферах суспільного життя. Що стосується розходжень, то вони здебільш стосуються не суті явища, а визначення ступеня важливості тих чи інших аспектів глобалізації.
На думку В. Іноземцева та О. Кузнецової, такі обставини свідчать не про виникнення „єдиного світу”, а про зростаюче цивілізаційне протистояння, де чітко проявилися два полюси, які хотілося б назвати полюсами бідності й багатства. Однак подібний підхід також далеко відводить від істини, як і сам термін „глобалізація”.
Характеризуючи ці тенденції, М. Покровський особливо наголошує на шести з них.1. Теоретики глобалізації основну увагу звертають не на конкретні зміни в окремих галузях, а на перетини та взаємопокладання цих змін. Це передбачає концентрацію уваги на просторово-географічних параметрах інновацій, їх глобальній релевантності. Процес трансформації проникає в усі мікроструктури суспільства (сім’я, малі групи, пересічність), пронизуючи, перш за все, герметичні соціальні утворення. Бути зосередженим на собі та відгородженим від зовнішнього світу означає перекреслити власне майбутнє. Будь-які форми соціальної динаміки пов’язані, передусім, з відкритістю систем, які формують мережеві структури спілкування, підтримки та соціального контролю. Поглиблення цих процесів тягне за собою й зміну сприйняття соціального часу, який розпадається на серію відтинків, кожному з яких відповідає особливий, короткотерміновий життєвий проект. Після закінчення чергового проекту виникає новий, часто такий, що радикально змінює траєкторію розвитку. Подібна „експериментальність” соціальних практик пронизує всі рівні соціальної структури. Навіть такі традиційні інститути, як сім’я, перетворюються для залучених сторін в експеримент. Все починає бути перехідним і потребує постійного „вписування” суб’єктів в цю швидкоплинність. Мінливість та „пластичність” стають головними позитивними цінностями.
2. Мабуть, однією з важливих особливостей глобалізації є те, що вона проникає в глибини соціальних структур, перетворюючи їх на носіїв нових змістів. Процес переходу від старого до нового відбувається швидко. При цьому будь-яке „нове” вважається кращим перш за все тому, що воно „глобальне”. Локальним соціальним інститутам з цього моменту не потрібно проходити всі ступені вертикальної ієрархії, аби вийти на загальносвітовий рівень. Сім’я, малі групи, місцеві організації, рухи та інститути глобалізуються прямим та опосередкованим шляхом, демонструючи нові форми участі в глобальних процесах. Більше того, локальні структури можуть зберегти себе тільки тоді, коли між ними складаються мережеві зв’язки, здатні до глобалізації на своєму рівні. Значення вертикальних ієрархій різко знижується. Інформація, фінансування, допомога циркулюють горизонтальними мережами, а не спускаються „згори”. Різні рівні дистанціюються один від одного й починають вести самостійне, самодостатнє життя. Тенденцію, що розвивається, наглядно ілюструє зростаюче розчарування електорату в макрополітиці.