Глобалізація: тенденції інтеграції, універсалізації та поляризації сучасного світу

Ще до того, як взагалі зайшла мова про глобалізацію, ці процеси досить потужно заявили про себе в межах окремих національних суспільств, особливо індустріально розвинених. Однак, оскільки глобалізація розширює соціальні зв’язки в планетарних масштабах, весь процес, вочевидь, здалося зручніше визначати поняттям, яке ототожнюється з його найвищою позначкою. Звичайно, необхідно визнати, що це не повністю пояснює, чому глобалізація розглядається як головна рушійна сила цих соціальних змін. Їх первинні рушійні сили скоріш полягають в обставинах розвитку конкретних суспільств, а глобалізація могла лише посилити обсяг змін, надати їм нових масштабів і форм.

Нове в сучасній глобальній системі – це постійна інтенсифікація структури взаємозв’язків, опосередкованої такими феноменами, як сучасна індустрія комунікацій та новітні інформаційні технології, а також процес глобалізації взаємопов’язаності: технологічної, організаційної, адміністративної і правової, кожна з яких, попри все інше, має власну логіку та динаміку змін. Політика сьогодні здійснюється з усією своєю звичною невизначеністю, випадковістю та недетермінованістю у світі, пронизаному потоками товарів і капіталу, пересуванням людей, комунікацією через авіаційний транспорт і космічні супутники.

Становлення нових форм світової економіки зараз пов’язують, перш за все, з появою глобальних інфраструктур (інформаційних, освітніх, транспортних тощо), в яких перебудовуються відносини між господарськими укладами, заснованими на старих та нових організаціях (переважно економічних і технологічних). Наприкінці ХХ століття зростаюча вразливість укладів та соціокультурних інститутів, які змінюються й гинуть під тиском інтелектуальних програм різного спрямування, сприяла розвитку тенденції глобальної технологізації.

У зв’язку з цим з’явилася ще одна точка зору, прибічники якої ставлять під сумнів реальні можливості самостійних дій націй-держав та вважають можливою і необхідною тільки „сильну глобалізацію”. Більше того, вони вважають, що в ХХІ столітті глобалізаційні процеси дозволять США зберегти cвоє лідерство в світі. Чому саме США? Професор Паризького інституту політичних досліджень А. Валладао пояснює це так: США, залишившись після краху СРСР єдиною наддержавою, стали головним рушієм глобальних процесів не тільки в економічній і політичній сферах, але і в культурній [5, с. 48].

Центр стратегічних і міжнародних досліджень, який проводив аналіз внутрішньої і зовнішньої ситуації під час другої виборчої кампанії Б. Клінтона, прямо декларував намір США стати „архітектором нового світу”. Економічна міць та новаторский характер американського капіталізму дозволяють США стати практично єдиним центром поширення нововведень в технологічній, фінансовій, організаційно-управлінській сферах світової економіки. США стають водночас і рушієм, і експериментальною лабораторією того, що називають глобалізацією.

Особливе місце, на думку А. Валладао, США посідає у сфері культурної глобалізації. З одного боку, культура самих США еволюціонує від чисто американської до еклектичної моделі співіснування та симбіозу різних культурних традицій і впливів, що робить її придатною й для інших країн. З іншого боку, настановлення американської „культуровиробничої” індустрії на ринковий успіх, на виправданість усього, що користується попитом, дозволяє США виступати найбільшим постачальником будь-якої „культурної продукції” – як високого, так і низького гатунку. Так, три чверті „стрічок”, що демонструються в світі на відеокасетах або в кінотеатрах – американські [6, р. 48].

Американські автори пишуть, що „…США виграють від становлення взаємозалежного і глобального світу з тієї простої причини, що їх власне суспільство вже частково глобалізоване і живе в умовах, коли окремі люди і різні їх об’єднання постійно вишукують правила поведінки, котрі не порушували б їх взаємовідносин. Америка зараз опинилася в центрі світу через те, що весь світ перебуває в Америці… Глобалізація підриває модель національної держави, успадковану від часів американської боротьби за незалежність і французької революції, підриває навіть її легітимність. Тому першою, хто відчув наслідки глобалізації та змушений був до неї адаптуватися, стала американська держава” [7].Американізація, по суті, є конкретизацією глобалізації з включенням в неї елементів американської національної культури. Особливості американізації в галузі культури полягають в ірраціоналізації раціональних матриць, в спрямованості на кількісні характеристики (комерціалізація), готовність до вживання (оперантність) та підтримки певного рівня якості. А також у віртуалізації культурних зразків. Щоправда, далеко не всі американські дослідники впевнені, що ХХI століття пройде під гаслом „американізму” та безумовної гегемонії США [8, с. 7].

В цьому сенсі цікавою є думка американського вченого Дж. Ная, який, з одного боку, говорить про американську потугу, аналізує її фактори. З іншого – досить реалістично оцінює глобалізацію та її наслідки для американської економіки і політики. „Глобалізація, тобто зростання всесвітньої взаємозалежності, по суті, настільки ж стара, як історія людства… – пише він, вказуючи на помилковість тези про зародження глобалізації в США. – Проникнення християнства на все нові й нові континенти на багато століть випередило відкриття Голівудом методів комерційного поширення фільмів, знятих на біблійні теми” [9, р. 78 - 79].