Глобалізація: тенденції інтеграції, універсалізації та поляризації сучасного світу
Парадокси глобалізації не випадково стали предметом гострих теоретичних дискусій: неоднозначність процесів, що розгорнулися в сучасному світі, не можуть не відбиватися й на уявленнях про них. В науковій літературі поки що не знайдемо відповідей на багато політичних питань, породжених глобалізацією, оскільки основна увага авторів зосереджена на її економічній та культурній складових.
Не тільки методологічно, але й практично важливо, щоб теоретична рефлексія не заступила собою пошук конкретних маркерів глобалізації, а також індикаторів обумовлених нею змін, що проявилися, зокрема, в трансформації політичних інститутів, структур, відносин. Ця проблема набуває першочергового значення в політичній теорії і практиці через те, що вже зараз чітко простежується тенденція до витіснення політики із сфери регулювання соціальних процесів. Політичні важелі заміщуються фінансовими, що примушує цілі країни здійснювати ті чи інші перетворення, запроваджувати певні технічні та економічні інновації, в інший спосіб готувати власні кадри та навіть по-іншому формувати свої владні структури. Це висуває питання: як відбуваються згадані процеси в різних країнах та які параметри існуючого поля політики містять в собі прототипи недалекого майбутнього?
Провідні суспільствознавці розглядають з різних точок зору альтернативні варіанти вирішення зазначеного кола проблем на національному і міжнародному рівнях, підкреслюючи нерівномірність та ризики глобалізації, наприклад, в процесі аналізу протиріч між загальнолюдськими та національно-етнічними особливостями, прагненням до ідентичності, до самовизначення народів, соціальних спільнот, особистостей у взаємозалежному світі.
Можна стверджувати, що глобалізація є найбільш дискутованою і водночас найменш зрозумілою тенденцією сучасного світу. Існує багато концепцій і підходів до визначення того, що розуміти під глобалізацією, які аспекти та сфери вона охоплює, наскільки вона виявляється універсальною та всеохоплюючою тенденцією світового політичного процесу.
Такі автори, як, зокрема, Дж. Біллінгтон, А. Вебер, Дж. К’єза, Ю. Яковець, З. Яхимович, К. Градов досліджують феномен „розколотої цивілізації” як результат технологічних та інформаційних перегонів, що нав’язуються найбагатшими, найбільш розвиненими країнами світовій спільноті. Для багатьох країн це може обернутися збільшенням бідності, поглибленням соціального розшарування, загостренням конфліктності. Як відповідь на спроби апологетів глобалізації реалізувати подібний сценарій виникають нові форми протестних рухів, у яких беруть участь десятки, а іноді й сотні тисяч людей. Вони виступають переважно за іншу форму глобалізації – суто гуманістичний інтернаціоналізм, відкидають технократизм.
Пошукам адекватних відповідей на виклики глобалізації присвячені, зокрема, праці І. Данилевич, І. Гаврилової, Ю. Пивоварова, С. Патрушева, Т. Таймуразова, С. Айвазова, Т. Мамсурова та інших вчених. Вони здійснюють спробу переусвідомити історичний досвід становлення та розвитку політичної та економічної демократії, обговорюють проблеми взаємовідносин влади і суспільства, просування до культури світу, толерантності та стабільності в умовах глобалізації.
В останні десятиліття глобалізація економічних, соціальних, політичних і культурних процесів проглядається все чіткіше. Однак, оскільки країни світу значно відрізняються за масштабами і рівнем соціально-економічного розвитку, можна припустити, що результати впливу глобалізації на окремі держави та групи держав також далеко не однакові. Ця гіпотеза активно обговорюється в науковій літературі. Зміст дискусії між прибічниками неокласичної теорії і теорії розвитку, які дотримуються в цілому оптимістичних поглядів на наслідки глобалізації, та їх теоретичними опонентами викладено в багатьох публікаціях [зокрема, 1; 2; 3].
Аналіз сучасної літератури з проблем глобалізації свідчить про існування досить радикальних думок про глибину її впливу на суспільні відносини, на становище людини в суспільстві. На думку англійського соціолога Б. Уїлсона, головним наслідком глобалізації є заміна традиційних зв’язків між людьми, які відбувалися переважно в межах локальних спільнот (community), зв’язками глобального масштабу, численними, безособовими і функціональними. В результаті порушується механізм передачі від покоління до покоління вищих моральних цінностей, якими й були безпосередні особистісні зв’язки в межах первинних спільнот. Відтак люди у своїй поведінці керуються вже не тими цінностями, а лише безпосередньо практичними функціональними завданнями, які диктує їм актуальна ситуація. На основі цього Б. Уїлсон робить висновок про настання доби постмодерну, яку він прямо пов’язує з глобалізацією, розуміючи під нею, перш за все, узагальнений символ змін [4, р. 315 - 332].Один з найважливіших параметрів таких змін – величезне розширення мережі соціальних зв’язків, до якої включений індивід, і яке супроводжується зростаючою дестабілізацією таких зв’язків та часто розпадом сталих людських спільнот, що могли б „озброювати” індивіда набором чітких норм, цінностей, мотивів.