Виборча система як засіб врегулювання етнічних конфліктів

Одним з макрополітичних методів запобігання і зняття міжетнічного напруження в процесі латентної, а також відкритої стадії перебігу конфлікту може бути адекватна виборча система. „Вибір відповідних демократичних інститутів – форм децентралізації чи автономії, виборчої системи, законодавчих органів, судової гілки влади тощо, створених і розвинутих в ході чесного переговорного процесу, є життєво необхідними елементами в розбудові і підтриманні мирного вирішення навіть найбільш застарілих конфліктів” [1].

Основними характеристиками будь-якої політичної системи є її стабільність і представленість учасників. Зв’язок між стабільністю політичної системи і виборчою системою (репрезентованістю етнічних груп в органах влади) у поліетнічному суспільстві можна подати в такій таблиці) [2]:

Таблиця

СтабільністьНестабільність

РепрезентативністьІ

Бельгія, Швейцарія, Канада, Іспанія, ІталіяІІІ

Північна Ірландія, Боснія і Герцеговина

Нерепрезентативність

(екслюзивність влади) ІІ

Алжир (як колонія Франції), Ізраїль, Північна Ірландія до 1972 рокуIV

СРСР і Югославія напередодні їх розпаду

І – стабільний репрезентативний політичний процес найбільш бажаний. Інституційна система (в тому числі й поділ влади) відповідає наявній етнічній різноманітності в державі. Різні етнічні групи та їх еліта приймають чинні політичні інститути, погоджуються з ними задля розв’язання широкого кола проблем.

ІІ – стабільний, але нерепрезентативний політичний процес. Таку ситуацію А. Люстік назвав „контрольованим режимом”: одна чи більше слабких етнічних груп підпорядковуються одній домінуючій чи коаліції сильніших [3]. Стабільність досягається шляхом домінування, політичний процес можна вважати демократичним лише щодо домінуючих груп.

ІІІ – репрезентативний, але нестабільний політичний процес. Цей тип характеризується неспроможністю політичних еліт сформувати стабільні уряди, які мали б надійну підтримку в парламенті для проведення політики в інтересах усього суспільства, а не окремих його груп. У такій системі спостерігається невідповідність між інститутами (виборчою системою і структурою урядової влади) чи між інститутами і порядком денним еліт, які працюють в їх межах (інститути орієнтовані на репрезентацію/інтеграцію проти еліт, з прагненнями до непрезентативності/відокремлення).

IV – нестабільний нерепрезентативний політичний процес: найменш бажана ситуація в багатоетнічному суспільстві, яка лише поглиблює існуючі відмінності. Саме до цього типу політичного процесу можна віднести ситуацію в СРСР та Югославії напередодні їх розпаду: інституційна нестабільність поєднується із спробами домінуючої етнічної групи отримати контроль над інститутами, не допускаючи представників етнічних меншин до вирішення важливих питань.

Вибори та виборча система можуть бути інструментом зміни рівня стабільності і ступеня репрезентативності в політичній системі. Не беремося стверджувати, що вибори самі по собі можуть прискорити зміни, проте вони є важливим їх елементом. Х. Лінц і А. Степан вважають, що вибори можуть підвищити чи, навпаки, знизити політичну значимість етнічності. Їх роль зростає, якщо йдеться про перші вибори, що проводяться в новій державі. Щоб зменшити вплив етнічного фактора, загальнодержавні вибори мають передувати місцевим і регіональним [4].