Багатопартійність і проблеми ідеологічної ідентифікації
Міркуючи про нерозвиненість ідеологічних засад в Україні, не слід вдаватися до надмірних узагальнень: теоретичний дискурс різних напрямів політичного спектра відрізняється рівнем повноти та інтенсивності. У цьому плані „ліві” видаються краще „теоретично підкованими”, ніж „центристи” або „праві”. Також чітко окресленим є націоналістичний дискурс. Попри відмінності у формах втілення (революційний чи реформаторський шлях), національна ідея як теоретичний (ідеологічний) конструкт наповнюється реальним змістом і, ймовірно, з часом набуде ознак загальнонаціональної доктрини.Що ж стосується таких сегментів партійного поля, як соціал-демократи та ліберали, то їх теоретична база є на сьогодні дещо розмитою. Виходячи з основних ознак соціал-демократії (народовладдя та захист соціальних інтересів як національна ідея; „свобода – справедливість – солідарність” як тріада цінностей) та лібералізму (загальнолюдські цінності, що базуються на національному ґрунті – національна ідея; „особистість — суспільство — держава” як ієрархія цінностей), можна говорити про ключові відмінності ідеологічних позицій. Поєднання ідей соціал-демократії та лібералізму, яке спостерігаємо в програмах політичних партій є, з одного боку, свідченням тенденції до інтеграції основних політичних цінностей, з іншого – вказує на складність ідеологічної ідентичності на тлі втрати національного консенсусу з питань базових цінностей.
Здебільшого брак повноцінного дискурсу політичних цілей не може не позначитися на „якості” партійних ідеологій: вони переважно заформалізовані і копіюють засадничі ідеї. Так, більшість партій формулює свою головну мету як побудову соціально справедливого, демократичного суспільства.
Додаткові труднощі ідеологічної самоідентифікації українських партій пов’язані з необхідністю їх позиціювання в нестійкому й багатовекторному політичному просторі.
Труднощі структурування українських партій пов’язані з їх власною політичною ідентифікацією. У програмах можна зустріти посилання на ідеологічний напрям або на політичну платформу партій. Переважна більшість партій досить невизначено або узагальнено ідентифікує себе. З 125 існуючих сьогодні в Україні партій лише близько 30 чітко вказують у програмних документах свою ідеологічну чи політичну приналежність (Комуністична партія України, Конгрес українських націоналістів, Народний рух України, Соціал-демократична партія України (об’єднана), Українська народна партія, Українська республіканська партія „Собор” та ін.). Попри те, що не існує усталених ідеологічних критеріїв, чітке зазначення своєї програмної позиції полегшує процес знайомства з партією та окреслює у такий спосіб коло потенційних її прихильників.
На нашу думку, за українських умов позиціювання партій не вписується в право-ліву шкалу. Проведений аналіз ідеологічних засад дає підстави говорити, що в Україні представлено весь спектр політичних партій. Хоча актуальною залишається проблема їх ідентифікації та самоідентифікації. З одного боку, багатомірність політичного спектра безумовно ускладнює позиціювання в „єдиній системі координат”, провокуючи на гібридні, нечіткі, не завжди зрозумілі виборцеві ідеологічні формулювання. З іншого боку, ця обставина зайвий раз підкреслює незавершеність процесу формування ідеологій, адже осмислення перспективи й прив’язка до системи координат „минуле - сьогодення - майбутнє” відбувається за допомогою „системи ідей” (цінності, переконання, орієнтації).
Існують також чинники, що актуалізують значимість програмно-ідеологічної діяльності політичних партій. Головний із них, очевидно, полягає в тому, що в суспільстві, де система цінностей ще остаточно не склалася, на перший план політичної боротьби нерідко висуваються переконання.
Варто також визнати, що вдосконалення форм і методів „ідеологічної роботи” зможе дати новий поштовх для вироблення „національної ідеї”.
Ідеології завжди відігравали важливу роль у становленні політичних складових. Вони не лише слугували засобом інтеграції суб’єктів політичної діяльності, але й переводили цілі суспільного розвитку в зрозумілий для кожного громадянина контекст. Однак, це не зменшує потреби у виразній артикуляції альтернатив суспільного розвитку та публічного обговорення відповідних цінностей. Це важливо і для закріплення демократичних шляхів взаємодії громадян і влади, і для раціоналізації прихованих соціальних конфліктів.
Подальший хід ідеологічної та політичної ідентифікації багато в чому залежатиме від інтенсивності міжпартійної полеміки, яка дозволить здійснити чітке політичне розмежування. На жаль, сьогодні такий міжпартійний діалог практично не ведеться.
Несформованість основних засад громадянського суспільства в Україні безпосередньо відбивається на соціальній, насамперед політичній активності її громадян, яка є необхідною умовою посилення ролі та участі громадськості у формуванні й реалізації державної політики.