Багатопартійність і проблеми ідеологічної ідентифікації

Представницька демократія неможлива без існування одного з базових інститутів сучасного суспільства – політичних партій як об’єднань громадян на основі спільності політичних інтересів та переконань.

Змагальність політичних груп, об’єднаних навколо лідерів протягом багатьох століть, була і залишається сутнісною ознакою політичної історії. Щоправда, політичні партії в сучасному їх розумінні, виникли лише на початку ХІХ століття. Це було пов’язано із запровадженням у ряді західних країн загального виборчого права, з активним залученням громадян до вирішення важливих проблем політичного життя.

Історично для виникнення партій було необхідно створення інституту політичного представництва, через який би втілювалися в життя найважливіші ідеї представницької демократії – ідея представництва як гарантії особистісної волі громадян, а також ідея делегування певних повноважень представникам народу для захисту інтересів різних категорій населення в системі органів державної влади.

Сучасні політичні партії значною мірою формують владні відносини в державі, визначають характер і напрями політичних процесів, стратегію і тактику боротьби за владу. У такий спосіб формалізуються та закріплюються основні ознаки політичних партій: партія є носієм певної ідеології; партія об’єднує однодумців; партія представляє і захищає інтереси певних суспільних груп; партія націлена на завоювання та утримання влади тощо.

У більшості країн правовий статус партій регулюється конституційними нормами або спеціальними законами. В Україні діяльність політичних партій регламентується Конституцією України, законами України „Про політичні партії в Україні”, „Про об’єднання громадян” тощо. Участь політичних партій у виборах визначається окремими законами – „Про вибори народних депутатів України”, „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, „Про вибори Президента України”.

Організаційні засади діяльності партій деталізуються Законом України „Про політичні партії в Україні”. У ньому, зокрема, закріплюються умови членства в партії (ст. 6). Так, забороняється бути членами будь-яких політичних партій: суддям, працівникам прокуратури, працівникам органів внутрішніх справ, співробітникам Служби безпеки України, військовослужбовцям, а також працівникам органів державної податкової служби.

Законом встановлюються обов’язкові установчі документи – програма і статут (ст. 7, 8), а також умови створення та реєстрації політичної партії (ст. 10, 11).

Правова база – необхідна, але недостатня умова утвердження партій у політичній структурі суспільства. Покликані сприяти формуванню і висловленню політичної волі громадян, партії мають стати невід’ємною складовою громадянського суспільства. Будучи виразниками потреб та інтересів своїх прихильників, партії безпосередньо чи опосередковано продукують норми і цінності, об’єднують соціальні групи у певні спільноти, створюють умови для соціальної активності.

Партійний розвиток в Україні вже має свою історію. Ця історія знає перемоги і поразки, кризи і періоди інтенсивного розвитку. Становленню багатопартійності присвячено велику кількість наукових публікацій та досліджень (зокрема, праці Д. Видріна, Ю. Ганжурова, Є. Головахи, М. Томенка та ін.).

Початком „неформального” зародження багатопартійності в Україні, очевидно, слід вважати кінець 1980-х років. Період „перебудови і гласності” заклав передумови створення реальної багатопартійності на теренах колишнього СРСР. Виникнення багатопартійності в Україні започатковано зародженням першого масового політичного об’єднання – Народного руху України за перебудову.

„Формальний” початок української багатопартійності покладено 1990 року. Саме тоді Міністерство юстиції України зареєструвало Українську республіканську партію. Наступного року було зареєстровано вже сім партій – Українську селянську демократичну партію, Партію зелених України, Демократичну партію України, Партію демократичного відродження України, Ліберальну партію України, Українську християнсько-демократичну партію, Соціалістичну партію України. 1992 року кількість партій зросла ще на 6, а 1993 („передвиборчого”) – на 16 і досягла 31.

Політичні партії починають відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті країни. Додаткового імпульсу для розвитку політичних партій додали вибори до Верховної Ради України. 1994 року до парламенту України ІІ скликання увійшли представники 14 партій. Найбільше представництво мали: Комуністична партія України - 99 народних депутатів, Народний рух України - 21 депутат і Селянська партія України - 19 мандатів (Верховна Рада України І скликання формувалася переважно з представників КПРС – майже 80 %). Таке широке партійне представництво у Верховній Раді давало підстави стверджувати, що в Україні вже сформовані засади багатопартійності.На початок чергового „виборчого” року (1998) в Україні було зареєстровано 52 політичні партії. 44 з них висловили намір взяти участь у виборах. У результаті парламент ІІІ скликання складався з представників 22 політичних партій.