Антиглобалістський рух – початок формування світової контркультури?

Ще 2000 року в кількох країнах було створено мобілізаційні (організаційні) комітети ВСФ. Їх завданням було збирання інформації з проблем, які мали обговорюватися на І з’їзді ВСФ, а також встановлення контактів з організаціями, які можуть взяти участь у Форумі.

Після 2001 року, у зв’язку з тим, що Форум перетворився на „процес”, функції і статус мобілізаційних комітетів зазнали значних змін. Фактично вони стали координаторами дій учасників ВСФ у різних країнах світу. На них покладено функції залучення до Форуму „громадських організацій і рухів, які виступають проти неолібералізму, всесвітнього домінування капіталу й імперіалізму”. 2002 року мобілізаційні комітети працювали в більш ніж 30 країнах. Крім того, до початку Форуму 2002 року остаточно оформився головний орган руху – Міжнародна рада (МР) ВСФ. У червні 2001 року на вперше скликаній Раді було визначено її завдання: „Створення МР віддзеркалює концепцію ВСФ як безупинного і довгострокового процесу, покликаного створити міжнародний рух, об’єднати альтернативні неоліберальному мисленню організації, що виступають за новий соціальний порядок...”. Тоді ж було означено функції Ради та її відносини з національними мобілізаційними комітетами: „Рада відіграватиме вирішальну роль у визначенні політики напряму всього руху і стратегічного союзника ВСФ. Національні мобілізаційні комітети, покликані стати організаторами і провідниками руху, мають діяти в тісному контакті з МР”. Після Форуму 2002 року Міжнародна рада руху стала постійнодіючим органом.

Очевидно, що, незважаючи на декларовану „децентралізацію” ВСФ та брак формальної уніфікації структур громадських організацій, що беруть участь у ньому, Форум зараз має єдину систему координації, обміну інформацією, а, отже, й органи управління (спрямовування) національних відділень, а також керівні органи, що випрацьовують стратегію діяльності ВСФ. Рішення, проведені через МС ВСФ, стають обов’язковими для виконання всіма мобілізаційними комітетами на місцях. І хоча така система допускає наявність зворотних зв’язків між комітетами і Радою, ВСФ усе ж уявляється міжнародною політичною організацією з досить чіткими й ієрархічно вивіреними механізмами, що дозволяють контролювати інформаційні потоки між організаціями і групами, що входять до неї, а відтак і координувати їх діяльність як на місцях, так і в міжнародному масштабі. Але найголовнішим є те, що ці не надто афішовані засоби координації й управління дають організаторам ВСФ можливість запроваджувати єдині ідейно-політичні настанови серед численних організацій, що входять до нього, сприяючи тим самим прийняттю загальної ідеологічної платформи [4, с. 101].

Рухом, що задає тон та ідейно-політичну спрямованість усього ВСФ, є безперечно, АТТАК. Більшість положень, що містяться в документах і деклараціях АТТАК, у тій чи іншій формі повторюються в риториці організаторів і учасників, у програмових документах Форуму. Лідери АТТАК також прагнуть надати своєму „міжнародному руху за демократичний контроль над фінансовими ринками та їх інститутами” глобального характеру.В останні роки організації АТТАК виникли в кількох країнах світу, у тому числі (листопад 2001 року) і в Росії. У Бразилії відділення АТТАК з’явилося одним з перших. Однак його засновники, очевидно, не надто зацікавлені в повному ототожненні свого руху з ВСФ. По-перше, автономія від ВСФ, де позиції АТТАК і без того є провідними, дозволить йому зовні зберігати статус Форуму як самостійної громадсько-політичної організації. По-друге, на випадок будь-яких серйозних ускладнень у розвитку ВСФ як міжнародного громадського руху організація АТТАК планується на роль його політичного дублера.

Серед учасників і організаторів ВСФ ні 2001, ні 2002 року практично не було організацій ліворадикального штибу, хоча саме вони донедавна складали й усе ще продовжують складати найдіяльнішу частину антиглобалістських рухів у Західній Європі й США. Саме з діями лівих радикалів пов’язуються такі акції антиглобалістів, як знаменита „битва за Сіетл” 1999 року, події в Генуї влітку 2001 року під час зустрічі „Великої вісімки”, чи, наприклад, виступ під час саміту керівників держав Євросоюзу в Барселоні в березні 2002 року. Рухи ж помірного характеру, на зразок АТТАК та інших організацій, що брали участь у ВСФ, були далеко не найактивнішими організаторами й учасниками більшості маніфестацій і акцій протесту. До 2001 року вони практично не згадувалися не тільки в повідомленнях інформагенцій та видань антиглобалістського спрямування, але й у публікаціях більшості офіційних ЗМІ [11, с. 12].

За ігнорування багатьох антиглобалістських рухів і опортуністичну позицію ВСФ критикували як антиглобалістські організації, що не брали в ньому участі, так і ліворадикальні групи, котрі 2002 року прибули до молодіжного табору в Порту Алегрі, але не були допущені на ключові заходи Форуму.

В ухваленому в день закриття ВСФ 2002 року „Зверненні до громадських рухів” говориться: „Неоліберальна економічна модель позбавляє людей прав, гідних умов життя і засобів існування... Усе це відбувається на тлі глобального економічного спаду... Спад, що спостерігається, викриває неправду неоліберальних обіцянок зростання і процвітання... Неоліберальна політика викликає жахливі злидні й незахищеність”. Але при цьому, за винятком вимог запровадження „податку Тобіна” і закликів розвивати самоврядування на місцях, не пропонувалося жодних практичних заходів та засобів боротьби проти нинішньої спрямованості глобалізації [12, с. 78].