Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації

На підставі аналізу наукової літератури та розвитку політичного процесу в Україні, можна запропонувати концептуальну модель демократизації українського суспільства, яка має такі складові:

1. Розвиток громадянського суспільства та зниження ступеня відчуження між владою і громадянами. Постійний діалог представників владних структур і решти суспільства. Високий рівень відповідальності влади і громадян за стан справ у суспільстві.

2. Сприйняття демократії як цінності більшістю громадян, відносно високий ступінь політичної освіченості населення, який дозволяє людям робити свій вибір свідомо, на основі знань і раціонального розрахунку. „Демократичне самовизначення може мати місце лише у тому випадку, коли народ держави перетворюється на націю громадян, які самостійно розпоряджаються власною долею” [14].

3. Формування політичної еліти, яка сповідує демократичні цінності. Створення серед представників еліти консенсусу стосовно основних принципів демократії.

4. Подолання протиріччя між демократичною формою та недемократичною сутністю інститутів влади. Набуття політичними інститутами не тільки демократичної форми, але й демократичного змісту, продукування ними реальної демократичної політики. Приведення у відповідність до цих вимог таких складових, як форма правління, тип партійної системи, рівень репрезентації політичних партій на всіх щаблях виконавчої влади, механізм захисту прав меншин, характер взаємодії виконавчої та законодавчої гілок влади, тип виборчої системи.

Література:

1. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / Под. общ. ред. В. С. Бакирова, Н. И. Сазонова. – Х.: ХНУ имени В. Н. Каразина, 2005. – С. 437.

2. Ростоу Д. А. Переход к демократии: попытка динамичной модели // Полис. – 1996. - №5. – С. 6.

3. Трипольський В. О. Демократія і влада. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – С. 23.

4. Ортега-и-Гассет Х. Старая и новая политика // Полис. – 1992. - №3. – С. 137.

5. Кіндратець О. Модернізація в Україні та її вплив на стабільність суспільства // Людина і політика. – 2004. - №3. – С.17.

6. Головаха Є. Суспільство, що трансформується. – К., 1996. – С. 12, 13.

7. Полохало В. От авторитаризма к авторитаризму // Зеркало недели. – 2004. - №34. – 28 августа. – С. 4.

8. Степанова Н. Є. Традиції та інновації у політичному розвитку сучасної України // Вісник ОНУ. – 2003. – Т. 8. Вип. 9. – С. 600 - 605.

9. Хорошилов О. Український варіант демократизації // Політичний менеджмент. – 2005. - №1 (10). – С. 56 - 57.

10. Карпец А. Бог не играет в кости // Зеркало недели. – 2004. - №36. – 11 сентября. – С. 18.

11. Курас І., Михальченко М. Політичні реформи як гасло і реальність модернізації // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 1112. Макуха С., Котляр А., Ведерникова И. Психология выбора // Зеркало нелели. – 2006. - №8 (587). – 4 - 10 марта.

13. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. – М.: Прогресс-Традиция, 2004. – 187 - 201; Ашин Г. К., Кравченко С. А., Лозанский Е. Д. Социология политики. Сравнительный анализ российских и американских политических реалий. – М.: Экзамен, 2001. – С. 85 - 90; Макарычев А. С. Стабильность и нестабильность при демократии: методологические подходы и оценки // Полис. – 1988. - №1. – С. 149 - 157; Курас І., Михальченко М. Політичні реформи як гасло і реальність модернізації // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 13.

14. Хабермас Ю. Постнациональная констелляция и будущее демократии // Политические работы / Сост. А. В. Денежкина; пер. с нем. Б. М. Скуратова. – М.: Праксис, 2005. – 368 с. – С. 269 - 340. – 275 с.