Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації
Трансформація політичних систем країн пострадянського простору демонструє багатоманітність моделей і форм демократичного транзиту. Та оскільки модернізаційні перетворення здійснюються переважно за двома основними моделями – демократичною і авторитарною, автор вважає актуальним розгляд саме їх особливостей, значення їх потенціалу для розвитку суспільства.
Згідно з класифікацією „Фрідом Хаус”, за рівнем демократизації можна виокремити такі політичні режими: консолідовані демократії (Естонія, Литва, Латвія), гібридні режими (Грузія, Україна, Молдова), напівконсолідовані авторитарні режими (Вірменія, Росія, Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан), консолідовані авторитарні режими (Казахстан, Узбекистан, Білорусь, Туркменістан) [1].
Політичну модернізацію більшість авторів розуміє як зростання динамізму політичної системи, її здатність адекватно реагувати на зміни політичних реалій; формування нової модернізаторської політичної еліти; зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади; забезпечення реальної участі народу в політичному житті; підвищення впливу інформації; постійне вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури.
Перелічені складові змісту політичної модернізації тісно переплітаються з процесом демократизації суспільства. Тому, на нашу думку, можна стверджувати, що саме демократизація політичної системи і є основним змістом її модернізації. Сама демократія набуває тут нових якостей. Її сутність пов’язують з ідейним та організаційним плюралізмом, технологіями запобігання та розв’язання суспільних конфліктів, раціональним співвідношенням вертикального і горизонтального вимірів політики. Щоб прийти до демократії, зазначає Д. Ростоу, потрібно не копіювати конституційні закони чи парламентську практично вже наявну демократію, а бути спроможним реально оцінити свої специфічні конфлікти й уміти виробити або запозичити ефективний механізм їх розв’язання [2].
Отже, важливо виявити й осмислити модернізаційний потенціал демократії, сформулювати новітні риси її сучасної сутності. В аспекті дослідження процесів політичної модернізації особливого значення набуває розуміння демократії як цивілізованої, раціональної влади, здатної безперервно самовдосконалюватися. „Сутнісною основою демократичної влади є життєвий і творчий потенціал народу” [3]. Демократична влада, за визначенням Х. Ортеги-і-Гассета, є „сукупністю зусиль, спрямованих на зростання життєвого тонусу нації, найсильнішим стимулом до енергійного самоствердження” [4].
В загальному вигляді можна визначити такі напрями демократизації політичної системи суспільства:
1. Представницький характер державної влади. Громадяни делегують свої владні повноваження обраній ними особі чи політичному об’єднанню.
2. Легітимність та законність, що включає підтвердження владних повноважень народом у вигляді рівних періодичних виборів, прийнятті державних рішень за активною участю громадян та їх об’єднань.
3. Правова система підтримує та гарантує демократичні інституції.
4. Плюралізм і конкурентність. Конкурентне, але не конфліктне співіснування в суспільстві різних політичних сил, котрі репрезентують інтереси соціальних груп та верств населення.
5. Громадянські, політичні і соціальні права. Демократичний режим володіє правовими механізмами, які гарантують дотримання і захист природних та громадянських прав людини будь-якого соціального статусу.
6. Усвідомлення і підтримка більшістю громадян демократичних правил і норм, почуття відповідальності та самоконтролю.
В чому ж полягає модернізаційний потенціал демократії?
Передусім, демократія створює сприятливі умови для артикуляції і узгодження інтересів та потреб різних соціальних груп суспільства. По-друге, демократична політична система має великий потенціал успішної адаптації до суспільних змін і новацій. Цьому сприяють такі принципи, як плюралізм, демократична співучасть, опозиція, періодична виборність влади. Плюралізм забезпечує багатоманітність соціальних альтернатив, що розширює діапазон політичного вибору і вірогідність визначення оптимального варіанту розвитку. Періодична виборність влади забезпечує своєчасне виправлення помилок, гнучке коригування політичного курсу. Демократія забезпечує досить ефективну легітимацію політичної влади в сучасних умовах розвитку суспільств.