Європейський парламент після виборів – 2004 в оцінках та прогнозах політологів
Словаччина83-----314
Фінляндія43511---14
Швеція55321--319
Велика Британія281912-5-12278
Усього278199673941271566732
Складено за: EurActiv. – 2004. – 23 червня. Абревіатури: ЄНП-ЄД – група Європейської народної партії (Християнські демократи) і Європейських демократів; ПЄС – група Партії Європейських соціалістів; ЄЛДР – група Партії європейських лібералів, демократів і реформ; ГЄОЛ/НЗЛ – группа Європейська об’єднана лівиця/Нордичні „зелені” ліві; „Зелені”/ЄВА – група „зелених”/Європейський вільний альянс; СЄН – група Союз за Європу націй; ЄДР – группа за Європу демократій та розмаїтість; ПФ – позафракційні.Згідно з висновком С. Гоці, „європейська політика й національна політика бачаться щораз ближчими, і дуже цікаво відзначити, що трансформації всередині установи, яку тривалий час національні політичні партії вважали другорядною, починають впливати безпосередньо на схеми національних урядів” [2, с. 66]. Слід відзначити, що приєднання національних депутатів до політичної групи у Європарламенті не означає автоматичної підтримки усіх її позицій. Так, відомо, що в групі Європейських соціалістів найпалкішими прихильниками поглиблення й розширення інтеграції завжди були італійські та німецькі соціалісти, тоді як французькі і шведські значно стриманіше ставилися до ідеї подальшого розширення Євросоюзу.
На переконання М. Констамма, треба невідкладно вирішувати, що потрібно змінити, аби наступні парламентські вибори не збільшили демократичний дефіцит, а зменшили його. Перша пропозиція стосується створення європейських політичних партій з програмами, які можна впізнати, і з лідерами, яких можна ідентифікувати. Однак цього не досить. Потрібні фундаментальні структурні зміни. Партії мають подати уніфікований список кандидатів у всіх державах – членах ЄС та свого кандидата на посаду президента Єврокомісії. Все, що потрібно, це дозволити громадянам ЄС голосувати за громадян з будь-яких країн-членів. Все решта, вважає М. Констамм, залежатиме від політичних партій Євросоюзу [9, с. 3]. Питання, чи можуть погодитися „об’єднані в розмаїтості” члени ЄС на такі зміни, чи відповідатимуть, на відміну від створюваних за партійною ознакою сучасних політичних груп, пропоновані політологом європейські партії їх поглядам на представницький орган ЄС, чи можливе взагалі обрання депутатів за загальноєвропейськими списками (адже такий підхід означатиме більшу залежність європейців від наднаціональних інститутів на противагу від певного, принаймні такого, що декларується, виокремлення національних інтересів), залишаються поки що без відповіді. Проте важливо, що дискусія триває.
Очікувані й несподівані партійні перемоги та поразки на виборах до Європарламенту не мають залишати поза увагою результати соціологічних досліджень, проведених напередодні виборів західноєвропейською аналітичною організацією „Молодь робить вибір”. Євросоюз, згідно з цими результатами, користується довірою молодих людей в його країнах-членах: європейці віком від 18 до 30 років довіряють ЄС більше, ніж Світовій організації торгівлі та ООН, і навіть більше, ніж власним національним урядам. 80 % опитаних заявили, що вважають себе „європейськими громадянами”, а близько 70 % переконані в позитивному майбутньому Союзу. 76 % респондентів заявили, що діяльність ЄС безпосередньо впливає на їхнє життя [1, с. 7].
Огляд оцінок та пропозицій щодо законодавчого врегулювання виборів до Європарламенту, висловлюваних політологами, свідчить, що в усталених демократіях (зазначимо, що постсоціалістичні держави Центральної і Східної Європи, які нещодавно вступили до Євросоюзу, попри неоднозначні політологічні оцінки, задовольняють вимогам ЄС щодо ступеня демократичності та належного функціонування політичних інститутів) питання доцільності партійної структури цього представницького органу слід вважати вирішеним на користь виборів за партійними списками. Саме в такий спосіб, на загальну думку, можна буде подолати „дефіцит демократії”.
В Україні дискусію щодо ролі пропорційного елементу формування представницьких органів не завершено: суто партійне представництво не лише в асамблеях міжпарламентського співробітництва за участю Верховної Ради, а й у національному парламенті досі не має критичної маси прихильників як серед політиків, так і серед науковців. Погоджуючись з дослідником правових проблем сучасних політичних систем А. Французом, який наголошує, що „ідея представництва не містить у собі обов’язкового персонального моменту, зміст якого полягає в тому, що представляти, забезпечувати та захищати ті чи інші суспільні інтереси обов’язково має конкретна персона.., а суспільний інтерес може бути представлений політичною партією чи блоком політичних партій” [5, с. 140], додамо: врегульоване відповідними правовими процедурами представництво українських парламентських партій в органах міжпарламентського співробітництва за участю України (а в перспективі, сподіваємося, – і в Європарламенті) виявиться внутрішньополітичним чинником, що забезпечить європейську якість української партійної системи.Зростання партійної ролі у міжнародній політиці стає вагомим аргументом на користь мультицентристської її парадигми, за якої держави втрачають пріоритет у розв’язанні найактуальніших питань розвитку об’єднаної Європи, поступаючись неурядовим суб’єктам загальноєвропейських політичних процесів, передусім – європейським партіям, які мають можливість всебічно обговорювати та узгоджувати спільні для європейців політичні рішення. Подальше дослідження діяльності європейських партій і перспектив „розширення міжпартійних контактів та налагодження довгострокового співробітництва політичних партій України з відповідними партіями європейських країн і впливовими міжнародними організаціями…” [4, с. 20], на наш погляд, логічно пов’язане з такими темами міжнародно-політологічного дискурсу, як взаємообумовленість міжнародних і внутрішніх факторів впливу на процес прийняття рішень, співвідношення наднаціональної та національної складових європейської політики, встановлення критеріїв для політологічного аналізу ефективності партійного співробітництва в рамках представницьких органів і міжпарламентських асамблей.