Інституціалізація молодіжного руху України
Шостою особливістю становлення, розвитку молодіжного руху в Україні є те, що цей процес відбувається у складних соціально-економічних умовах, що спричиняє бажання молодих людей створювати, у першу чергу, молодіжні організації соціального спрямування. Причому, як свідчать дані соціологічних досліджень, частка молоді, яка підтримує діяльність таких організацій, зростає: 1993 року таких молодих людей було 47 %, а 2002 року – 89 % [13, с. 111].
Враховуючи це, досить значна частина молодіжних організацій переймається вирішенням соціальних, професійних, освітніх питань, прагнучи забезпечити їй певний соціальний захист. Такий підхід притаманний усім етапам розвитку молодіжного руху. 1998 року із 66 зареєстрованих всеукраїнських молодіжних і дитячих організацій тією чи іншою мірою питаннями адаптації молоді опікувалися приблизно 40 організацій [16, с. 91]. Цей процес поглиблюється, зокрема, все більших масштабів набуває волонтерський рух. Причому волонтерські загони створюються і діють як при громадських об’єднаннях, так і при державних органах. 1997 року утворено Всеукраїнський громадський центр „Волонтер”, осередки якого діють майже у всіх областях. Для підготовки волонтерів і поширення досвіду їх роботи Державний центр соціальних служб для молоді 2000 року ухвалив комплексну програму „Всеукраїнська школа волонтерів”. 2001 року при центрах соціальних служб для молоді діяло 218 таких шкіл [13, с. 113].
Оцінюючи в цілому соціальну діяльність молодіжних організацій, необхідно підкреслити, що спрямована вона, передусім, на шефську допомогу ветеранам, пенсіонерам, одиноким людям, роботу в будинках дитини, інтернатах для дітей-сиріт, виправно-трудових колоніях для неповнолітніх, на допомогу дитячим спортивним командам. Соціальна робота з молоддю, як правило, обмежується організацією її дозвілля. І набагато рідше – захистом прав молодих людей. У цій справі громадські молодіжні організації ще недостатньо співпрацюють з центрами соціальних служб для молоді.Водночас молоді люди досить високо оцінюють місце молодіжних і дитячих громадських організацій у соціальній роботі з молоддю, наданні допомоги у вирішенні її проблем. У травні 2000 року 39 % молодих респондентів зазначили, що дитячі організації у цій царині працюють „активно” або „дещо роблять”. Так само оцінили діяльність молодіжних організацій 37 % молоді. Вище оцінено діяльність лише таких інститутів соціалізації, як навчальні заклади (таку оцінку їм дали 84 % респондентів), молодіжні клуби, дискотеки (75 %), спортивні клуби, секції (73 %), служби у справах неповнолітніх (51 %), наркологічні диспансери (47 %), притулки (40 %). На думку опитаних, активність молодіжних центрів зайнятості (34 %), центрів соціальних служб для молоді (32 %), жіночих громадських організацій (22 %) у роботі з молоддю помітно поступається рівню роботи громадських молодіжних організацій [13, с. 114].
Сьомим проблемним питанням інституціалізації молодіжного руху є те, що в останні роки поглиблюється процес певної його політизації, хоча молодь у своїй масі залишається аполітичною. Так, за даними Державного інституту проблем сім’ї та молоді, серед молодих людей постійно залишається досить значною частка тих, хто зовсім не цікавиться проблемами політичного життя: у травні 1995 року серед опитаних юнаків та дівчат таких було 24 %, у грудні 1996-го – 32 %, у червні 1998-го – 40 % у червні 2002 – 34 % [13, с. 114].
Тим часом в країні відбувається становлення багатопартійності, зміцнюють свої позиції політичні партії, які прагнуть створювати власні молодіжні припартійні структури. Та й самі лідері, керівники багатьох молодіжних організацій через матеріальну, фінансову скруту, в якій перебуває більшість молодіжних об’єднань, намагаються шукати заступництва, допомоги у „дорослих”, зокрема політичних, організацій. Особливо активно це відбувається в період передвиборчих кампаній.
Отож з другої половини 90-х років все більше стала спостерігатися тенденція до створення припартійних молодіжних організацій, таких об’єднань молоді, що прагнуть залучати її до активної політичної діяльності. Так, серед 40 зареєстрованих у 2001 – 2002 роках всеукраїнських молодіжних організацій політично спрямованих було 15 (37,5 %), тоді як на кінець 1998 року об’єднання такого типу становили близько 15 %. Нині майже всі провідні політичні партії мають молодіжних партнерів. На політичній мапі з’явилися 4 „молодіжні” партії, які виникли на базі молодіжних організацій або за їх сприяння: партія „Молода Україна”, Організація політичного розвитку – Молодіжна партія України, партія „Нова генерація” та партія „Нова політика”.
Восьмою групою проблемних питань, які впливають на процес інституціалізації молодіжного руху, є ті, що пов’язані з його консолідацією.
В українському молодіжному русі не викорінено таке негативне явище, як наявність певної гуртківщини, чвар. Саме це є однією з основних причин того, що Україна до цього часу не стала повноправним членом Європейського молодіжного форуму, Всесвітньої організації скаутського руху. З цих причин на всеукраїнському рівні зареєстровано дві Спілки української молоді. Ця ж проблема мала місце у стосунках між лідерами Українського молодіжного парламенту та Молодіжного парламенту України, а також Молодіжного парламенту України, Молодіжного уряду України та Українського національного комітету молодіжних організацій.