Інституціалізація молодіжного руху України
По-третє, сучасний молодіжний рух відзначається великою кількістю різнопланових за напрямками діяльності і політичними уподобаннями громадських молодіжних організацій. Так, з року в рік зростає кількість всеукраїнських молодіжних та дитячих об’єднань (див. графік 1), упродовж останніх п’яти років утричі зросла кількість таких місцевих організацій [10, с. 82].
Четвертою особливістю інституціалізації українського молодіжного руху є поглиблення процесу становлення структур громадських молодіжних та дитячих об’єднань на місцевому рівні: на початок 2003 року було зареєстровано 2800 обласних та районних організацій, тоді як наприкінці 1998 року їх було трохи більше 1500. Якщо ж взяти до уваги ще й регіональні структури всеукраїнських об’єднань, то загальна кількість місцевих громадських молодіжних і дитячих об’єднань на початок 2003 року становила понад 4,5 тисячі [8, с. 159].
Графік 1
Кількість всеукраїнських громадських молодіжних і дитячих організацій, зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, станом на 1 січня кожного року (за даними Держкомсім’ямолоді)
Процес регіоналізації, зростання місцевих організацій в цілому є позитивним явищем, оскільки сприяє загальному спрямуванню соціальної політики, наближує молодіжні і дитячі громадські об’єднання до особи. Це відповідає і загальносвітовим тенденціям. Наприклад, у Данії – 86 %, Німеччині, Великобританії, Бельгії – 60 % членів молодіжних організацій працюють саме в таких структурах [11, с. 90].
Однак масштаби поширення громадських молодіжних і дитячих об‘єднань у різних регіонах неоднакові. Наприклад, якщо на обласному рівні у Дніпропетровській області на кінець 2002 року діяло 86 громадських молодіжних та дитячих об’єднань, у Запорізькій – 63, у Закарпатській – 62, у Житомирській – 56, то у Харківській – 8, Сумській – 3.
Характерною рисою розвитку молодіжного руху на регіональному рівні є також те, що функціонування громадських організацій є короткотерміновим за часом їх існування, нерідко спонтанним є процес їх утворення та завершення діяльності. Даючи деякій частині молоді позитивний досвід організаційної, громадсько-політичної діяльності, більшість організацій не може суттєво впливати на вирішення регіональних проблем юнаків і дівчат, реалізацію соціальних інтересів молодого покоління. Так, наприклад, у Запорізькій області 2002 року діяло 63 молодіжних і дитячих обласних громадських організацій, з них лише 6 з 15, які були зареєстровані 1997 року. В Івано-Франківській області серед 33 таких було 7 з 15. У Закарпатській – 2002 року серед 60 зареєстрованих міських та районних організацій залишилася лише 1 з 9, що діяли 1997 року, у Хмельницькій – з 64 залишилося лише 11 з 21, що діяли 1997 року [12].П’ятою проблемою інституціалізації українського молодіжного руху є те, що хоча кількість громадських молодіжних та дитячих об’єднань продовжує зростати, проте вони невеликі за складом. Свобода вибору молодою людиною своєї організації на нинішньому етапі проявляється для більшості як свобода не обирати жодної. Це підтверджують матеріали соціологічних досліджень. Так, за даними моніторингового дослідження громадської думки населення України, що проводиться Державним інститутом проблем сім’ї та молоді з 1992 року, у травні 1993 року 3,5 % молодих людей заявили, що є членами громадських молодіжних організацій, у червні 1994 року – 1,4 %, у жовтні 1995 року – 5,3 %, у вересні 1999 року – 3 %, у травні 2000 року та червні 2002 року – по 2 %. У травні 2000 року та в червні 2002 року ще по 2 % молодих людей відповіли, що іноді відвідують окремі заходи, організовані молодіжними організаціями. Отже, можна стверджувати, що в країні членами організованого молодіжного руху є 2 – 3 % молоді [13, с. 110].
Про це свідчить і кількісний склад зареєстрованих відповідно до чинного законодавства всеукраїнських молодіжних об’єднань, в яких перебуває дуже невелика частина юнаків і дівчат. За даними керівних органів самих молодіжних та дитячих об’єднань, найбільшою за складом є Федерація дитячих організацій України, яка об’єднує понад 500 тисяч осіб. Всеукраїнська дитяча спілка „Екологічна варта” налічує 32 тисячі членів. Але членами цих організацій, у першу чергу, є все ж таки діти, а не молодь. Асоціація профспілкових організацій студентів України налічує близько 800 тисяч фіксованих членів, однак вона, незважаючи на те, що є громадським об’єднанням молоді, як профспілка має свій специфічний напрям роботи та юридичний статус. Всеукраїнська молодіжна громадська організація „Союз молоді регіонів України” об’єднує понад 80 тисяч осіб, Молодіжна морська ліга України – майже 60 тисяч осіб, Громадська організація „Українська соціал-демократична молодь” – понад 52 тисячі, Народно-демократична ліга молоді – понад 30 тисяч, Всеукраїнська молодіжна громадська організація „Спілка молодих аграріїв України” – 18 тисяч осіб. Близько десяти організацій мають у своїх рядах по 10 – 15 тисяч членів, а всі інші – лише по 2 – 3 тисячі [13, с. 111].
З одного боку, необхідно підкреслити, що це характерно для більшості пострадянських країн. Наприклад, дослідники молодіжного руху Росії стверджують, що лише 4 % молодих росіян є членами молодіжних організацій [14, с. 3]. Проте, з іншого боку, це не йде ні в яке порівняння з попередником нинішнього українського молодіжного руху – комсомолом, який свого часу охоплював майже 70 % молоді (навіть перед розвалом у липні 1991 року ЛКСМУ (МДС) об’єднував 3416 тисяч членів спілки) [15, с. 98], а також з показниками країн Заходу – наприклад, у Франції 1999 року 38 % молоді віком від 18 до 29 років були членами громадських організацій [13, с. 111].