Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень

Серед інших питань, які вимагають уваги дослідників, є питання, пов’язанні з прискіпливим вивченням впливу Президента на пострадянське впровадження принципу розподілу влади, на темпи й ефективність інституціоналізації політичної влади в Україні та консолідацію українського політикуму. Необхідний (поза будь-якими вузькоідеологічними рамками) аналіз президентських ініціатив (наприклад, підстав, на основі яких український парламент міг би бути трансформований у двопалатний), методів керівництва (приміром, створення численних структур „при Президентові”, проведення акцій „під патронатом Президента”) та президентської риторики в тих чи інших випадках (наприклад, суджень щодо того, чому б українському Президентові не дозволяти собі вчинків, які дозволяє собі президент США).Повчальним, думається, буде й компаративний аналіз внутрішньої і зовнішньої політики перших українських президентів, реконструювання особливостей соцільно-політичних настроїв народу (в яких віддзеркалилася підтримка чи байдужість, страх чи спротив) як реакції на ті чи інші дії, вчинки, наслідки впроваджуваної українськими „президентами меншості” (обраними за результатами голосування у другому турі) політики. Урахування феномена „президент меншості” буде доцільним й у випадку, коли побажаємо збагнути засади конфліктогенного потенціалу інституту президентства в Україні. Цю проблему варто розглядати й крізь призму виконання/невиконання Президентом функцій гаранта Конституції.

Об’єктивний, неупереджений аналіз як окреслених, так і інших питань підведе до розуміння ключового з них – визначення оптимального статусу Президента в українському соціумі, обгрунтування доцільних меж його компетенції та встановлення переліку виконуваних ним політичних функцій.

Література:

1.Див., наприклад: Авакян С. А. Президент Российской Федерации: эволюция конституционно-правового статуса // Вестник Московского университета. – Серия 11. Право. – 1998. – №1;

2.Арутюнян Г. Г. Институт Президента Республики Армения (сравнительно-правовой анализ). – Ереван, 1996;

3.Джунусова Ж. Х. Республика Казахстан: Президент. Институты демократии. – Алматы: Жеты Жаргы,1996. – 208 с.;

4.Елисеев Б. П. Институт президента Российской Федерации. – М., 1992;

5.Майлыбаев Б. А. Становление и эволюция института президента республики Казахстан: проблемы, тенденции, перспективы (опыт политико-правового исследования): Монография. – Алматы: изд-во „Арыс”, 2001. – 532 с.;

6.Мшавонян Г. А. Президентская власть и разделение властей в полупрезидентской республике: опыт Армении // Государство и право. – 2000. – №1. – С. 87 – 97;

7.Окуньков Л. А. Президент Российской Федерации. Конституция и политическая практика. – М., 1996 та ін.

8.Шевцова Л. Ф. Смена Режима или Системы? // Полис. – 2004. – №1. – С. 47.

9. Лукин А. В. Диктатура и жизнь // Там же. – С. 14.

10.Шестопал Е. Б. Авторитарный запрос на демократию, или Почему в России не растут апельсины // Там же. – С. 28.

11.Ганапольский М. Монархия нужна России, как воздух // http://ng.ru/politics/2004-05-25/2_monarchy.html

12.Дмитренко Г., Лунев И. Нужен ли Украине „просвещенный монарх”? // Персонал. – 1998. – №6. – С. 39 – 43.

13.Мороз О. О. Політична анатомія України. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – С. 300.

14.www.politik.org.ua