Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень

Третя підгрупа представлена безпосередніми зверненнями, виступами, інтерв’ю перших українських президентів – Л. Кравчука [9] та Л. Кучми [10] в Україні та за її межами. Для розуміння суті сприйняття першою особою держави – Президентом, з одного боку, дій соратників та опонентів, спрямованих на зміцнення чи послаблення інституту президентства, з другого – власного місця в системі влади у наступні роки (тобто після 1999 року), його оцінок інституту, персоніфікованим уособленням якого він є, корисним буде ознайомлення з книгами, що вийшли з-під пера Л. Кравчука [11] і Л. Кучми [12].

До четвертої підгрупи відносимо виступи (в тому числі – в стінах парламенту, ознайомитися з якими можна на сайті Верховної Ради в Інтернеті), інтерв’ю, статті, книги представників владних структур різних рівнів тощо [13]. В них віддзеркалився мало не весь спектр політичних „переживань”, настроїв „за” і „проти”, актуальних проблем українства. Прикметно, що серед названих осіб є люди, для яких державні справи в тому чи іншому варіанті завжди були пріоритетними. Є й ті, що прийшли в політику тільки в останнє десятиріччя (з бізнесу, науки тощо), чи яких політика „зачепила” найбезпосереднішим чином, звузивши, а відтак і обмеживши, чи, навпаки, розширивши межі сфери професійної діяльності. Осягнення в сукупності цієї багатопластової, різнохарактерної, неупередженої чи, навпаки, заангажованої в той чи інший спосіб творчості дає можливість з’ясувати сутністні риси, тенденції розвитку інституту президентства не тільки загалом (за весь час його існування), але й в окремі відтинки часу, інколи дуже короткі, однак насичені подіями з їх неоднозначними наслідками.

Зорієнтуватися в масиві таких документальних матеріалів до певної міри допоможе чи не єдине поки що в Україні видання довідкового характеру – бібліографічний покажчик „Президент України” [14]. На його сторінках вміщено відомості про документи нормативного характеру, які з’явилися у 1991 – 1999 роках, і в яких відбився процес створення та функціонування інституту президентства. Тут оприлюднено також документи, в яких віддзеркалився хід виборів Президента України 1 грудня 1991 року, 10 липня 1994 року та 31 жовтня і 14 листопада 1999 року. Є й відомості щодо публікації звернень, виступів, інтерв’ю Л. Кравчука та Л. Кучми.

До окремої – другої – групи, як вказувалося, відносимо публікації, присвячені осмисленню, оцінюванню наслідків становлення та функціонування інституту президентства. „Бібліографічний покажчик” допомагає зорієнтуватися, зокрема, в колі публікацій, що побачили світ у 1991 – 1999 роках на сторінках близько ста українських періодичних видань (найперше тих, котрі є у фондах Національної парламентської бібліотеки та Бібліотеки Верховної Ради України, і які, відповідно, потрапили на сторінки покажчика). Зрозуміло, що публікації, які потрапили чи не потрапили з якихось причин до покажчика, як і ті, котрі з’явилися уже в наступні роки (після президентських виборів 1999 року), досить різнопланові. Відтак їх відповідно „сортуємо” й поділяємо на кілька підгруп.До першої підгрупи відносимо матеріали, котрі побачили світ завдяки старанням журналістів на сторінках офіційних періодичних видань („Голос України”, „Урядовий кур’єр”), а також іншої розмаїтої (в ідейно-політичному, партійному, насамперед, плані) української періодики. Інтерес, з моєї точки зору, викликають, передовсім, видання, яким вдалося „жити” в інформаційному полі країни відносносно довго (тижневик „Дзеркало тижня”, щоденні газети „День”, „Сільські вісті”, „Україна молода” та ін). На їхніх шпальтах чітко простежується еволюція означеного владного інституту і, головне, сприйняття його представниками різних політичних сил, верств населення тощо. Зрозуміло, що крім названих заслуговують на увагу й ті видання, яким з різних причин не судилося тривалого „періодичного життя” (в центрі чи регіоні), оскільки їхні публікації в одних випадках віддзеркалюють своєрідний „погляд”, реакцію, приміром, Заходу чи Сходу України на дії „центру” (президентські ініціативи й вчинки, заклики й застереження), а з іншого – є рефлексією самого „епіцентру політичного життя” на наслідки функціонування інституту президентства.

До другої підгрупи відносимо дослідження вітчизняних науковців – соціологів, істориків, юристів, політологів, спеціалістів з держуправління та ін. Аналізуючи їхні праці, не зайве пам’ятати, що суспільні науки у нас є ще значною мірою політично заангажованими, а науковці заради поліпшення свого жалюгідного матеріального становища вдаються до обслуговування тих чи інших політичних сил та їхніх лідерів. Тож інколи творам тих, хто претендує на статус науковця, бракує неупередженості [15]. Попри це можемо засвідчити: українські науковці нагромадили досить солідний обсяг знань стосовно інституту президентства, а також здійснили спроби (більш чи менш вдалі) аналізу його функціонування.

Передовсім виокремимо дослідження, присвячені сутності принципу поділу влади в умовах демократії [16], інституційній природі державної влади та системі її політико-правових інститутів [17]. Коли знайомишся з цими працями, можеш тільки пожаліти, що аж на межі ХХ – ХХІ століть українці, відійшовши від настановлень попередніх епох, починають з’ясовувати найелементарніше.

Слід зупинитися на публікаціях, присвячених з’ясуванню сутності самого терміну „президент” [18], інституту президентства, його природи, особливостей функціонування в інших країнах – з різними системами влади: президентською, парламентською чи змішаною [19]. Окремо відзначимо публікації, присвячені з’ясуванню сутності інституту глави держави (в тому числі й президента) та його взаємодії з іншими владними інститутами [20].