Інститут президентства в країнах Центральної Азії
Дослідники, зокрема економісти, вважають, що зростання рейтингу Н. Назарбаєва є закономірним результатом його успішної політики. Якщо взяти період з 1998 по 2005 рік, то середньорічні темпи зростання ВВП сягнули 10,4 %. А абсолютний приріст ВВП в республіці - 85 %.
Під час опитування напередодні виборів ставилося, зокрема, запитання щодо реакції населення на можливі фальсифікації виборів. При загальній байдужості населення було виявлено, що 2,6 % опитаних готові приєднатися до активних акцій протесту. Але інтрига в тому, що з цих 2,6 % понад три чверті збиралися голосувати за Н. Назабаєва.
Отже, вибори президента 2005 року якоюсь мірою були унікальними: Н. Назарбаєв був не лише діючим головою держави та основним претендентом на це місце, але й єдиним опозиційним кандидатом самому собі (в його електораті була найбільша кількість тих, кого традиційно відносять до протестуючих).
Попри те, що досягнення політики президента Н. Назарбаєва очевидні, а його популярність ніколи не викликала сумнівів, треба мати на увазі, що опозиції на виборах не вдалося згуртувати свій потенційний електорат. Якщо ще 2004 року передбачалось, що супротивники Н. Назабаєва можуть розраховувати на 25 - 30 % голосів, то на самих виборах усі чотири альтернативні кандидати разом одержали менше 20 % голосів.
Останній президентський термін Н. Назарбаєва триватиме до 2013 року, а питання про передачу влади навряд чи буде порушуватися раніше 2007 року. Президент Н. Назарбаєв має всі шанси стати справжнім регіональним лідером, причому всерйоз і надовго. Ще один претендент на цю роль – президент Узбекистану І. Карімов через події в Андижані втратив симпатії як США, так і європейської спільноти.
Друга модифікація – Узбекистан і Таджикистан
Ці дві держави є президентськими республіками з декоративними елементами демократії, з надзвичайно великими повноваженнями глави держави та фактичним прямим президентським правлінням у поєднанні з конституційно закріпленим, але абсолютно формальним розподілом гілок влади.
1991 року становище Узбекистану було досить складним порівняно з іншими країнами Центральної Азії (за винятком Таджикистану). Тут діяла сильна опозиція, загострювалися національні проблеми. Економіка залежала від постачання нафти і зерна з Росії, в сільському господарстві панувала монокультура (бавовна).
В той час, після розпаду СРСР, шляхом всенародного голосування І. Карімов, одержавши 86 % голосів виборців, став президентом Узбекистану. Невдовзі після виборів розпочалися репресії проти представників опозиції. Було заборонено опозиційні партії „Бірлік” і „Ерк”, посилився тиск на ісламістів.
1995 року повноваження І. Карімова було подовжено на п’ять років шляхом проведення всенародного референдуму, який, за висновком багатьох зарубіжних аналітичних служб, не був демократичним. Такі ж коментарі робилися й стосовно президентських виборів 2000 року. Другий кандидат на виборах, А. Джалалов, сам визнавав, що мріяв лише про перемогу І. Карімова.
2002 року І. Карімов провів ще один референдум, в результаті якого термін його правління був збільшений до 7 років. Отже, наступні вибори глави держави очікуються не раніше 2007 року.
Конституція Узбекистану – єдина серед країн СНД, яка навіть не передбачає можливості усунення президента з посади через імпічмент. Вважається, що зміна влади в Узбекистані шляхом революції абсолютно неможлива. Тим не менше, І. Карімов балансує зараз між кількома провідними клановими угрупованями, що мають явний регіональний характер. На даний момент в країні у владі представлено в основному два клани – вихідці з Ташкента і Самарканда.
Як і в багатьох інших країнах перехідного типу, основна загроза стабільності держави приховується в соціально-економічній сфері – саме з цим пов’язується зростання екстремістських настроїв.Узбекистан за кількістю населення випереджає решту країн регіону. Тут живе 26 мільйонів осіб, з яких 72 % – узбеки, росіян – 8 %, таджиків – 5 %, казахів – 4 %, татар – 2 %. Всього в Узбекистані проживають представники 130 національностей. Середня заробітна платня не перевищує $25 - 30. Мінімальна зарплатня – $4. У бюджетній сфері середня зарплатня становить $15. Більше 80 % населення країни живе за межею бідності. Рівень безробіття сягає 1,5 мільйона осіб. Чисельність узбеків, що виїхали за межі республіки, в основному в країни СНД, також становить 1,5 мільйона чоловік. За рівнем корупції Узбекистан посідає 114 місце серед 145 країн у світовому рейтингу корумпованих країн. Заради справедливості зазначимо, що ця проблема властива усім країнам регіону.