Інститут президентства в країнах Центральної Азії

Центральноазійський регіон – одна з найбагатших частин світу за запасами корисних копалин. Географічне положення та мінеральні ресурси роблять країни Центральної Азії не лише об’єктом політичних ігор, але й важливими акторами в геополітичних комбінаціях. Тому дослідження внутрішньополітичних процесів в цих країнах мають неабияку вагу, адже саме від ситуації в регіоні часто залежить вибір цими країнами союзників та партнерів на міжнародній арені.

Центральноазійські країни (Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія і Туркменістан) є яскравим прикладом держав, де авторитаризм має стійкі тенденції розвитку. „Аналіз політичної практики взагалі примушує дійти висновку: в Центральній Азії утверджується авторитарна модель політичного розвитку у формі світської унітарної держави” [1].

За С. Панаріним [2], панівна в Центральній Азії модель політичного розвитку репрезентована нині трьома модифікаціями. Різниця між ними простежується в конституційному праві, а також в політичній практиці та стилі керівництва. До першої модифікації належать Киргизія і Казахстан, до другої – Узбекистан та Таджикистан, до третьої – Туркменістан.

Перша модифікація – Киргизія і Казахстан

Це авторитарна модель з деякими елементами демократії. Наприклад, конституція Киргизії, якщо порівнювати з конституціями інших країн Центральної Азії, створює найсприятливіші умови для формування демократичного політичного режиму. Проте і в ній бачимо перекіс на користь виконавчої, точніше – президентської влади. В конституції Казахстану домінування президента над законодавчою і контроль над судовою владою забезпечені ще надійніше. Наприклад, формування Верховного суду є прерогативою Сенату, але оскільки Сенат фактично формується президентом, то і Верховний суд, і вся судова система перебувають під рукою президента. Окрім цього, конституція Казахстану значною мірою писалась під конкретного президента і під конкретну ситуацію.

Чим виділяються ці дві країни серед інших в Центральній Азії, так це найвищим у регіоні рівнем розвитку партій. Допускається тут і діяльність опозиції та правозахисних організацій. Окрім цього, Киргизія – єдина країна в регіоні, де відбувся державний переворот. Словосполучення „тюльпанова революція” вийшло з ужитку, головним чином, через погроми, юрби мародерів, а також тому, що, за даними ЗМІ, ціла низка місцевих політиків має зв’язки з кримінальним світом. В країні налічується близько 200 організованих кримінальних угруповань, що дуже багато для такої невеликої країни.

Політичний процес в Киргизії в кризовому стані. Під час виборів нова влада задекларувала політичну реформу: передбачалась трансформація президентсько-парламентської республіки у парламентсько-президентську. Проте після виборів президента (10 липня 2005 року) ситуація змінилась. К. Бакієв, який став президентом значною мірою завдяки підтримці нинішнього прем’єр-міністра Ф. Кулова, зараз не бачить сенсу в тому, щоби віддавати значну частину своїх владних повноважень главі уряду. І хоча президент продовжує твердити, що „тандем Бакієв – Кулов” міцний і монолітний, а ситуація в економіці та в соціально-політичній сфері перебуває під контролем, позитивні перетворення прискорюються, всі в країні починають розуміти, що союз К. Бакієва з Ф. Куловим був суто ситуаційним. Зараз К. Бакієв виступає за збереження президентської республіки, що суперечить принципам проголошеної політичної реформи. Президент заявив, що „оскільки думка більшості конституційної ради та стан речей промовляють більше на користь президентсько-парламенської республіки, то на всенародне обгворення винесено проект конституційних поправок, які передбачають саме цю форму правління. Більше того, коментуючи пропозиції деяких киргизьких політиків про необхідність поєднання посад президента і прем’єр-міністра, К. Бакієв зазначив, що це може дати позитивний ефект.

Знижується рівень життя людей і в столиці, і тим більше – в провінції. Іноземні інвестиції майже не надходять. Солідних інвесторів відлякують незрозуміла економічна перспектива та політична нестабільності в країні. До речі, щорічна платня за американську військову базу Манас ($200 млн.) складає 60 % надходжень до бюджету країни.

З погіршенням економічного становища, як не дивно, більш за все страждає рейтинг президента, а не прем’єра. Можливо саме це і створює певний грунт недовіри між лідерами. У прем’єра Ф. Кулова немає реальних важелів влади, тому можна пронозувати подальше посилення ролі президента Киргизії.

Останні президентські вибори в Казахстані відбулися 4 грудня 2005 року. За посаду глави держави змагалося п’ять кандидатів: діючий президент Н. Назарбаєв, лідер опозиційного блоку „За справедливий Казахстан” Ж. Туякбай, голова партії „Ак жол” („Світлий шлях”) А. Байменов, представник комуністичної народної партії Є. Абилкасимов та голова екологічного союзу „Табігат” („Природа”) М. Єлеусізов.Перемога Н. Назарбаєва була цілком прогнозованою. Він взагалі не є тим кандидатом, на імідж якого повинні були працювати PR-менеджери. Рейтинги Н. Назарбаєва завжди були високими: 98,78 % 1991 року, 95,4 % – на референдумі 1995 року, 79,78 % – на виборах 1999 року. Останні вибори засвідчили, що Н. Назарбаєв був найбільш популярним кандидатом (99,4 %); його програму знала абсолютна більшість виборців (82,1 %); передвиборчу кампанію вважали найбільш цікавою 85,5 % опитаних; 82,4 % підтримують висунення Н. Назарбаєва на новий термін, а ще 10,6 % взагалі не бачать йому гідної зміни.