Ідея середнього класу як гаранта стабільного розвитку
При обговоренні проблеми середнього класу в Україні в різних аудиторіях можна почути: „Навіщо обговорювати те, чого немає в Україні?”, „Чи може бути середній клас в країні, де існує двополюсна система – клас олігархів і клас робітників?”. А ще важче зрозуміти, до якого класу мусимо віднести українських заробітчан, наприклад, в Італії, Іспанії, Португалії чи Греції. Завважимо, що українська офіційна статистика не обліковує „трудових мігрантів”. Та й взагалі в Україні дуже непросто визначити, хто ж таки належить до середнього класу, скільки цих людей, які їх політичні уподобання.
До речі, на одному з Інтернет-сайтів розміщено статтю І. Маркова під промовистою назвою: „Український середній клас зароджується в Італії”. Так, з цим автором важко не погодитися, особливо якщо взяти до уваги, що наші заробітчани трудяться не тільки на Апенінах. І. Марков пише, що опитані українські заробітчани в Італії вважають себе потенційними бізнесменами. Майже половина (47,05 %) цих людей має вищу освіту, 32,63 % – середню, 26,14 % – середню спеціальну. Вони репрезентують широкий спектр спеціальностей: технічні (51,61 %), гуманітарні (19,35 %), медичні (3,22 %). Серед тих, хто планує започаткувати власний бізнес в Україні, 25,80 % робітників [4]. А це чверть мігрантського капіталу, який може інвестуватися в українську економіку. Варто не забувати й про мігрантські інвестиції в освіту – діти заробітчан мають можливість здобувати фах у престижних навчальних закладах як в Україні, так і за її межами.
Реалізація ідеї середнього класу в Україні є водночас і соціальним, і політичним, і гуманітарним замовленням суспільства. Адже саме цей клас демонструє високий рівень соціальної активності, котра полягає в готовності взяти участь в акціях протесту і довести свою позицію до лінії „політичної дії”. З огляду на особливості української політичної системи, слід зауважити, що середній клас міг би стати не тільки гарантом стабільності в суспільстві, але й головним рушієм демократичних змін взагалі. Проте тут зустрічаємося з парадоксом. Згідно з вимогами ринкової економіки, середній клас має бути надійним партнером у соціально-економічних відносинах, а в громадянському суспільстві він виступає чинником прогресивних змін і якісних перетворень. Та в нашому політичному житті представники середнього класу ховаються в такій собі ніші terra incognita: на видноті тільки олігархи (клас багатіїв) і трудівники різних сфер (клас злидарів).
Але ж є й інші приклади. В країнах Балтії, скажімо, було створено сприятливі умови для розвитку приватного бізнесу. Внаслідок цього неухильно підвищувався добробут населення, зростав і міцнів середній клас. І саме він став головною рушійною силою формування громадянського суспільства.
В Україні, зауважує політолог І. Поліщук, „вибори 2004 року стали знаряддям формування нового політичного менталітету українських виборців (у тому числі й представників середнього класу – І. К.), у якому руйнуються старі тоталітарні та авторитарні уявлення про владу і можновладців, формується прихильне ставлення до політичних лідерів, які продемонстрували принципову опозиційність режиму олігархічної кланократії та запропонували альтернативний проект демократизації і побудови справедливішої соціальної системи” [7]. Саме „помаранчева революція” породила сподівання, що в України може утворитися сильний прошарок середнього класу, здатного на рішучі вчинки задля розвитку демократії. Наш середній клас, в особі його найактивніших представників, схильний підтримувати тих політиків, котрі асоціюються у нього з можливістю активізації економічних і соціальних реформ.
Проблема ідентифікації середнього класу в сучасних країнах з перехідною економікою, в тому числі й в Україні, обумовлена наявністю соціально-політичних явищ, пов’язаних з незавершеністю трансформаційних процесів. Для більшості країн пострадянського простору характерні динамічність структури суспільства; недостатній, якщо порівнювати з періодом спаду, період економічного зростання; розірваність ланцюга „освіта – професія – доходи”; значна економічна активність населення поза сферою легальної економіки.Своєрідне трактування місії середнього класу знаходимо в програмі громадського об’єднання „Віче”, затвердженої на позачерговому VII з’їзді 16 вересня 2005 року як „План розвитку країни”. Укладачі цього документа зауважують, що ідея суспільства миру та соціальної гармонії становить живий інтерес для всіх соціальних груп українського суспільства. „Нам треба пройти складний шлях від рівності у бідності при радянській владі до рівності можливостей у новій сучасній країні миру й соціальної гармонії. За наявності невеликого державного багатства цей шлях можна пройти лише поетапно, створюючи одну за одною верству матеріально і духовно багатих людей. На нинішньому етапі основні зусилля мають бути зосереджені на забезпеченні матеріального, духовного й численного зростання „середнього класу”. Окрім „середнього класу”, соціальними партнерами у розв’язанні цього завдання стають держава та великий бізнес, які кровно зацікавлені у стабільному суспільстві і високій купівельній спроможності населення.
До соціальної групи достатньо забезпечених громадян, яку заведено називати „середнім класом”, мають увійти підприємці, судді, кваліфіковані робітники, чиновники, фермери, вчителі, лікарі, технічна, творча та наукова інтелігенція, військові і працівники правоохоронних органів, домогосподарки, представники вільних професій. Численний „середній клас” – базова сила громадянського суспільства.