Ідея середнього класу як гаранта стабільного розвитку

Починаючи з 1990-х років, ідея середнього класу як гаранта політичної стабільності в демократичних суспільствах, оволоділа умами значної частини представників українського політикуму. Це, до речі, спостерігалося й в інших посткомуністичних державах. Але, по суті, ми вдивлялися якщо не у вчорашній день, то в світанок дня сьогоднішнього. Бо вже тоді середній клас країн Західної Європи і Північної Америки переживав нову фазу свого розвою. Йшлося про народження „нового середнього класу” – це ми згодом прочитали у працях Д. Белла.

Класичний, якщо можна так сказати, середній клас складається з досить заможних людей, свідомих громадян, яким не байдужа доля країни. За усталеними стандартами, до цього класу належать особи з високою професійно-освітньою підготовкою та інтелектуальним потенціалом, що забезпечує їм значний попит на ринку праці. Завдяки цій обставині середній клас є практично гарантом стабільності суспільства, його політичної системи.

Нові держави, що утворились на теренах колишнього „соцтабору”, зацікавлені у створенні ефективних економічних моделей суспільства. В часи, коли політологи й економісти вели запеклі дискусії з проблем „перехідного суспільства” та його можливих основних цінностей, ідея формування середнього класу вважалась ще передчасним і навіть делікатним питанням.

Ми підтримуємо думку багатьох вітчизняних політологів, що суспільство набуває якостей перехідного тоді, коли в ньому зароджуються економічні і соціально-політичні відносини якісно нового типу. Тоді, власне, й виникають умови для формування такої соціальної верстви, як середній клас. Так вважають і західні політологи (Дж. Гелбрейт, Д. Белл, З. Бжезинський), констатуючи, що структурування середнього класу значно залежить від збільшення в ньому представників науково-технічної і творчої інтелігенції. Це явище, однак, виявилося важкозрозумілим у нас, особливо в середовищі колишньої радянської партеліти, яка продовжувала вважати середній клас ворожим для робітників і селян. Та з часом, особливо з середини 1990-х років, інтерес до ідеї середнього класу значно посилився,

Н. Пахомова у статті „Середній клас в Україні: неоплачені перспективи”, розглядаючи проблеми становлення цього класу, зауважує: „Абсолютна більшість представників середнього класу є невеликою в усіх посткомуністичних країнах. І щоб з’явився новий середній клас – стабільний, легальний, некриміналізований – треба мати відкрите громадянське суспільство, яке б уміло захищати власні інтереси, активізувало розвиток етичних і законодавчих норм, спрямованих на реалізацію свого економічного і духовного потенціалу” [5].

Звідси випливає, що сильне громадянське суспільство є запорукою формування здорового середнього класу, який уміє захищати свої інтереси, а відтак і інтереси усього суспільства. Проте помітний скептицизм автора цитованої статті щодо перспектив формування середнього класу в Україні. Адже сучасна політична еліта країни вже виплекала власні цінності, має власні амбіції, серед яких не знайшлося місця для ідеї формування середнього класу.

Аби середній клас міцнів, в нього слід вкраплювати не тільки принципи демократії і свободи, а й забезпечувати йому можливості поступово нагромаджувати соціальні блага, що в українському суспільстві, на жаль, залишається тільки декларацією. Навіть після подій „помаранчевої революції” середній клас сприймається у нас ніби якесь незвичайне, а навіть абстрактне явище. Адже ми не можемо зараз впевнено сказати, що середній клас в соціальній стратифікації українського суспільства складає 40 – 50 % як це є в переважній більшості західних країн.

Спостережено, що в період виборчих кампаній більшість партій і виборчих блоків заявляють, що жадали б бачити в Україні потужний, інтелектуальний середній клас, котрий став би їх електоральною базою. Зокрема, партії центристського спрямування у своїх програмах постійно наголошують на формуванні в країні середнього класу західного зразка як пріоритетному завданню своєї соціальної політики. Та як тільки завершується виборчий „марафон”, так і вщухають велеречиві гасла.

Тим часом, щоб середній клас з’явився в реальності, необхідно чітко визначити, яких умов у нас бракує для його зародження і розвитку. До речі, В. Грицанюк пише: ,,Перед українськими політологами і соціологами стоїть проблема не тільки визначити і дослідити умови, за яких буде формуватись та розвиватись середній клас. Потрібно й створити їх, а це не так вже й легко” [3].

Формування середнього класу в Україні закономірно пов’язувалося насамперед з економічним розвитком за моделлю ліберальних реформ. Але соціальним підсумком цих реформ стало не формування потужного середнього класу, а розмивання навіть тих середніх верств, що існували в країні раніше, та поглиблення поляризації суспільства. Це, з одного боку, звузило соціальну базу реформ, а з іншого дало підстави опозиційно налаштованим політикам критикувати і мету, і спрямованість економічного реформування.У Західній Європі середній клас перебирає на себе відповідальність за стабільний розвиток суспільства. Це, в свою чергу, сприяє зміцненню основних принципів демократії. Представники середнього класу справедливо вважають демократію ефективним компромісом між економічно панівними верствами суспільства і рештою населення, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу.