Фундаментальна праця українських істориків і політологів
До вивчення політичної історії України вчені-історики ще недавно змушені були підходити з вузько ідеологічних позицій – не допускалося найменше відхилення від „прийнятих” стандартів, вироблених „у верхах” штампів.
Ситуація докорінно змінилася з проголошенням незалежності України. І ось нині завершено фундаментальну працю – шеститомник політичної історії України ХХ століття. Цю важливу проблему успішно вирішив очолюваний академіком НАН України Іваном Курасом Інститут політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України. Вчені Інституту працювали, звісно, пліч-о-пліч з багатьма провідними істориками й політологами інших наукових установ та вищих навчальних закладів країни.
У першому томі праці, який має назву „На зламі століть”, акцентовано увагу на подіях кінця ХІХ та початку ХХ століття – до 1917 року. Автори цієї книги Ю. Левенець, Л. Нагорна і М. Кармазіна проаналізували основні фактори та сутність тогочасних політичних процесів в Україні. В центрі уваги вчених – місце та роль „українського питання” в Російській імперії. Автори висвітлюють процеси політичної еволюції в Україні, визрівання національної ідеї, непрості проблеми української самоідентифікації. Вчені характеризують тенденції та особливості розвитку України під час революції 1905 – 1907 років, а також в період Першої світової війни. Висвітлюються, що важливо, й політичні процеси на західноукраїнських землях.
Авторам вдалося переконливо передати напругу пошуку політичних ідеалів в умовах загальноросійської кризи політичної системи. Крізь призму етнонаціональної специфіки змальовуються ідейно-політичні напрямки та розглядається перспектива їх практичної адаптації до умов суспільно-політичного життя. Дуже важливим є розділ, у якому розкрито парадокси швидкої політизації українського суспільства в роки революції 1905 – 1907 років.
Другий том шеститомника має назву „Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917 – 1920)”. Над ним працювали відомі історики В. Верстюк і В. Солдатенко. Вченим, на наш погляд, вдалося адекватно відтворити складні, суперечливі процеси соціальної та національно-визвольної революцій, які стали основою політичного життя і розвою нації. Аналізуються тодішні головні аспекти державотворення. Відомо ж бо, що у боріннях тих років одна за одною поставали Українська Народна Республіка, Гетьманська держава, радянський режим.
Третій том праці – „Утвердження радянського ладу в Україні (1921 – 1938)”. Основний обсяг дослідницької роботи виконали фахівці під орудою професора С. Кульчицького. Над томом плідно попрацювали В. Греченко, Л. Гриневич, С. Кокін, О. Мовчан, Ю. Шаповал.
Хронологічні межі, відведені для цього тому, в історичному сенсі стали для українців порою чи не найтяжчих випробувань. Усього сімнадцять років життя нації, а скільки трагічного пережито: голодомори, масові репресії, депортації... Історики констатують, що створення радянського соціально-економічного ладу як підґрунтя тоталітарного політичного режиму відбувалося в обстановці масового політичного терору. Але водночас було досягнуто й істотного прогресу в модернізації народного господарства та в культурному житті.
Важливим аспектом дослідження стали проблеми радянської зовнішньої політики, внутрішньопартійного життя, форми і сутність української радянської державності тощо.
Четвертий том „Політичної історії України” цілком присвячено участі України в Другій світовій війні (1939 – 1945 рр.). Історики В. Кучер, В. Гриневич, В. Коваль, використовуючи унікальний архівний матеріал, досягнення сучасної історіографії, переосмислили роль і місце України в контексті передвоєнного партнерства, а згодом і воєнного протистояння двох тоталітарних систем. Крім того, в томі грунтовно розкрито участь українців у розгромі нацизму, вузлові моменти розвитку радянського партизанського руху, боротьби ОУН і УПА, політичні наслідки воєнного протистояння між фашизмом і комунізмом в цілому.
Чи не вперше в академічному виданні дається наукова оцінка політичних ілюзій та реалій відродження незалежної української держави на першому етапі війни, згадане вже протистояння рухів опору на прикладі радянських партизанів та військ ОУН – УПА.Вузловим моментом того періоду була, зокрема, боротьба за міжнародне визнання української частини нового західного кордону СРСР. Автор цього розділу відомий дослідник воєнної історії В. Коваль стверджує, що доля українського Закарпаття була вирішена останньою. Незважаючи на прагнення українців краю возз’єднатися з материнською Україною, деякі процедури цього процесу носили брутальний характер. Так, зокрема, на чому цілком справедливо акцентує увагу вчений, „незважаючи на те, що нова територіальна угода, як і з Польщею, безпосередньо торкалась України, а вона вважалася, за конституцією, суверенною республікою, її підпису під документом не було. Територіальні питання залишалися суто імперською справою” [с. 557]. Із приєднанням Закарпаття завершилось остаточне формування північно-західного державного кордону України.