Українська помаранчева революція і Франція
Франція стосовно України дотримується обережної позиції, на думку Т. Марьяні, через свою недостатню обізнаність про нашу країну. Ще й нині обмін різними делегаціями незначний. Предметом дискусій стають, насамперед, такі питання, як наближення України до європейських стандартів демократії; правова захищеність інвесторів (адже були приклади, коли деякі французькі підприємці започатковували свій бізнес в Україні, однак він руйнувався шляхом сфабрикованих процесів).
Т. Марьяні вважає, що Україна має виявити ініціативу щодо розширення співробітництва з Францією [12].
Міжнародний коментатор Б. Гета розглядає дві можливі перспективи розвитку відносин ЄС з Україною. Перша – зачинити двері перед Україною і Туреччиною, запропонувавши їм звичайне „партнерство”. На практиці це означає: не ламати голову над вирішенням складної проблеми, а скерувати ці країни до „іншого горизонту” – до Росії та мусульманського світу. Інша – відважитись на процес інтегрування України і Туреччини, пришвидчити їх об’єднання з ЄС, аби створити європейський авангард, який дозволить ЄС розширитись без ослаблення. Б. Гета зазначає, що це нелегкий шлях, але в глобалізованому світі, де Європі треба зміцнюватись економічно й політично, його необхідно подолати [13].
Ймовірно, українцям непросто розібратися в нюансах французьких підходів до проблеми „Україна – ЄС”. На умовах конфіденційності один з французьких високопосадовців визнав, що Україна має підстави бути розчарованою французьким ставленням до цієї проблеми. Франція схильна розвивати політику сусідства ЄС, проте вона вважає передчасним вести мову про вступ України до Євросоюзу. Україна сприймає таку політику як нерішучість та обережність французів на тлі підходів інших країн ЄС. Однак Франція не ставить жодних перепон розвиткові співпраці, і якщо вона не веде зараз мови про вступ України до ЄС, то це зовсім не означає рішучого „ні”. Франція наполягає на необхідності діалогу та активізації взаємин з Україною. Французи симпатизують новій українській владі. У європейців з’явилася надія на успіх демократичних реформ в Україні, вони розуміють, що успіхи України – в інтересах усіх європейців [14].
В журналістських колах Франції є розуміння, що великі європейські країни і, особливо, Франція, які мали тенденцію розглядати Україну таким собі доважком Росії, приреченим завжди лишатися під її „опікою”, тепер стали свідками народження нової геополітичної конфігурації. Не виключено, що події в Україні з „мрією про Європу” її нової генерації та боротьбою з корумпованим режимом матимуть вплив на інші колишні радянські республіки. (Йдеться, передусім, про Молдову і Білорусь). Є думка, що прагнення українців до ЄС необхідно підтримувати, хоча перспектив інтеграції України в НАТО і ЄС ще досить примарні [15]. Вже на самому початку „помаранчевої революції” М. Мандрас, яка досліджує ситуацію в країнах СНД, заявила, що Україна після Л. Кучми не буде антиросійською, вона матиме торгові та культурні зв’язки з росіянами, але захищатиметься від втручання Москви у свої внутрішні справи. Україна не обиратиме Схід чи Захід – вона робитиме вибір між демократією та авторитаризмом [16].
Відтак можна зробити загальні висновки та запропонувати деякі рекомендації щодо поліпшення французько-українських відносин:
1. Необхідно активізувати білатеральні політичні контакти. Адже до 2005 року вони були незначними.
2. Існує нагальна потреба у виробленні стратегічних поглядів на розвиток французько-українських взаємин, які мають спиратися більше на ідею „розбудови спільної Європи” як простору безпеки та миру, а не розроблятися з огляду на можливу конфронтацію України з Росією через українські прагнення інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури. В цьому сенсі негативним є те, що вже майже забуто загальноєвропейські ідеї французьких президентів Ш. де Голля („Європа від Атлантики до Уралу”) та Ф. Міттерана („європейська конфедерація”), які ґрунтувалися саме на засадах співробітництва.3. Досягненням слід вважати не кількість підписаних угод, які можуть лишитися незреалізованими, а рівень реалізації конкретних заходів білатерального співробітництва. Уважний аналіз може виявити сфери, де французька допомога і досвід можуть зіграти певну позитивну роль. Франція, наприклад, перейшла до формування своїх збройних сил на професійній основі, а в Україні цю проблему проголошено одним з пріоритетних завдань. Отже, це може бути однією з тих сфер, де Франція може поділитися своїм досвідом, надати практичні консультації.
4. З французького боку необхідно посилити аналіз подій в Україні в контексті розуміння становлення незалежної держави та формування єдиної політичної нації. Зайва проекція поглядів офіційної Москви на українські реалії породжує небезпеку потрапити в дипломатичну пастку та гіперболізувати окремі питання (наприклад, статус російської мови в Україні), з якими французам варто ознайомитися безпосередньо, а не через рефлексії деяких російських політиків. З українського боку важливо посилити саме прагматичний, а не декларативний вимір французько-українських відносин. Різниця менталітетів (так звана картезіанська логіка, схильність французів до конкретики, які можуть сприйматися українцями як небажання активізувати співробітництво і прохолоду при реалізації співпраці; підвищена слов’янська емоційність, яка може витлумачуватись французами як неврівноваженість і небажання сконцентруватися на практичних складових співпраці та конкретних шляхах її реалізації), повинна враховуватися обома сторонами.