Українська помаранчева революція і Франція

Французькі кола, що опікуються міжнародною діяльністю, уважно аналізували, з чим В. Ющенко приїхав до Парижа. Якщо на офіційному сайті Ж. Ширака зазначалося, що „Франція і французи глибоко поважають прогрес, досягнутий Україною від початку „помаранчевої революції”, і підкреслювалося, що „Президент бажає, аби Франція надавала всіляку підтримку цьому процесові”, то це не було простою протокольною ввічливістю. Ж. Ширак – діяч доволі консервативний і, в дусі французьких традицій, уважно дослухається до думки офіційної Москви і не вважає за потрібне робити „дипломатичні реверанси” країні, яка його особливо не обходить. Далі Президент Франції зазначав, що саміт Україна – ЄС 1 грудня 2005 року в Києві може надати новий імпульс прогресу у відносинах двох країн, зокрема щодо просування угоди про спрощення візового режиму для українців і визнання економіки України ринковою [6].

Показово, що розкол „помаранчевої” коаліції не пройшов повз увагу французьких спостерігачів. Так, газета „Фігаро” писала, що „В. Ющенко прибув до Парижа для посилення зв’язків між Парижем і Києвом, коли Україна готується святкувати першу річницю „помаранчевої революції” в стані депресії”. Зазначалося також, що „Україна хоче позбутися залежності від Росії в енергетиці та безнадійно шукає допомоги ЄС. Після „Ні!” французів європейській конституції ЄС намагається мобілізуватися для України, котра все ще сприймається як доважок до Росії. Революція 2004 року змушує змінити такий погляд. Але розвал „помаранчевої” коаліції знову затьмарив імідж України” [7].

Відомо, що після „помаранчевої революції” українські лідери В. Ющенко і Ю. Тимошенко викликали значну симпатію та довіру у Франції. Але Україна сама значно попсувала власний імідж. Але Франція не змінить своєї політики щодо України у зв’язку з призначенням Ю. Єханурова на посаду Прем’єр-міністра, якщо він продовжуватиме політику Президента В. Ющенка. Проте Франція не забуде харизматичної особистості екс-прем’єра Ю. Тимошенко.

На мою думку, Франція, як і завжди, прагне мислити стратегічно. Через чотири роки в Україні відбудуться чергові президентські вибори. І навіть коли В. Ющенко буде обраний на другий термін, то згодом, згідно з Конституцією, залишить свою посаду. Отже, не виключено, що через дев’ять років екс-прем’єр стане Президентом України. Французи з приємністю згадують, що саме Ю. Тимошенко вони колись запросили до Франції за програмою стажування французького МЗС для перспективних молодих іноземних діячів.

Під час візиту В. Ющенко подав два важливі для Франції сигнали. По-перше, що „Росія є і залишиться важливим стратегічним і торговим партнером для України, навіть після вступу до ЄС”. Це було важливо, оскільки французи уважно відстежують, як складаються відносини України з Росією, бо, висловлюючись алегорично, „Франція не буде воювати з Росією через Україну”. По-друге, Ющенко закликав французьких інвесторів до України. Відносини України з ЄС не дуже актуальні для французів, проте її відносини з Францією – інша, цілком конкретна сфера, і прагматичні французи не захочуть залишитися осторонь інвестиційних процесів в Україні [8].

Питання євроінтеграції України і Франція

„Помаранчева революція” активізувала роздуми в ЄС стосовно євроінтеграційного курсу України. Не лишились осторонь цього і французькі політичні, дипломатичні та наукові кола. Журналістка А. Лазарєва, яка спеціалізується на дослідженні французької політики, зазначила у статті „Французькі примхи”, що „коли Україна в розпал „помаранчевої революції” проголосила курс на європейську інтеграцію, Франція однією з перших країн – членів ЄС висловилася проти такої перспективи. Саме в Парижі проросійське лобі намагається переконати громадську думку, що вступ України до ЄС невигідний за більшістю параметрів” [9].

Спробуємо простежити, які ще, крім названих у статті А. Лазарєвої, існують у Франції підходи щодо євроінтеграції України і чим вони аргументуються. І чи не було випущено з уваги ознаки прихильного ставлення до українського майбутнього в ЄС?

Справді, у Франції досить поширена думка, що вступ України до ЄС не дуже бажаний. Її, зокрема, дотримується науковець Ж. Сапір, причому він у своїх висновках досить категоричний. Ж. Сапір наголошує, що Україна заборгувала Росії десь 1,5 – 3,2 мільярда доларів за енергоносії. Американці і європейці не готові їх погасити. Отже, Захід може зігнорувати Україну [10].Існує і поміркована позиція. Так, політолог А. Дюбієн, вважає, що вибір В. Ющенка відкриває нові перспективи партнерства України із Заходом, особливо з ЄС. ЄС повинен виробити чітку позицію щодо українського кандидатування. Проте немає певності, що країни – нові члени ЄС, традиційні адвокати європейських прагнень Києва, зможуть переконати „стару Європу” піти далі „нової політики сусідства” для України [11].

Тим часом голова групи дружби „Франція –Україна” депутат Т. Марьяні переконаний: „Україна має посісти своє місце в Євросоюзі, питання лише в тому, коли це станеться”. На його думку, нагальним завданням є врегулювання проблем, що виникають внаслідок приєднання десяти нових членів. Вступ України залежить передусім від неї самої. На початковому етапі не варто порушувати питання про негайний вступ України до ЄС, а укладати білатеральні угоди та намагатися отримати полегшення візового режиму.