Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості
Третій шлях – створення нової політичної культури. Ним ідуть, головним чином, ті країни, які вперше здобули можливість вибору самостійного економічного, соціального й політичного шляху розвитку. Це шлях і сучасної України. Через певні історичні обставини і, перш за все, через економічну кризу та кризу соціальних і політичних структур, Україна постала перед необхідністю формування такого типу політичної культури, який би, з одного боку, органічно вписувався в систему цивілізованих політико-культурних відносин сучасного світу, а з іншого – максимально враховував би національні й релігійні традиції, які складалися упродовж століть. Цей шлях поєднує два взаємодоповнюючі процеси: десоціалізацію і ресоціалізацію, що й відбувається зараз в Україні.
Десоціалізація – це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки. Ресоціалізація – процес навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки. Особливості початкової соціалізації полягають у тому, що людині доводиться адаптуватися до політичної системи й норм культури, ще не розуміючи їхньої сутності і значення. Ресоціалізація ж відбувається тоді, коли в людини сформувалася певна система поглядів, переконань, і вона, як особистість, спроможна протистояти груповому тиску й висловити свою здатність до індивідуальної переоцінки культурних норм і традицій, перегляду своїх ідеологічних позицій тощо. У принципі ресоціалізація може йти й неправильно. Її рівень відбиває безперервність самоконтролю особистістю своїх уявлень, цінностей, засобів політичної поведінки й ідеологічних позицій.
У нашій країні це проявилося в тому, що багато громадян опинилася на рубежі культури, яка, реально перебуваючи в межах однієї культури, використовує еталони іншої. Соціологічне опитування жителів Луганська віком 45 – 60 років у 2002 році показало, що 35 % підтримують ліву ідею, 38 % не визначилися, хоча їм подобається багато положень як лівої, так і правої ідеї, решта підтримували правих. Це не що інше, як міжкультурна роздвоєність. Майже для всіх опитаних була притаманна сучасна споживацька свідомість, але при цьому зразки „кращого” життя запозичувалися з колишніх комуністичних часів. Як бачимо, процес ресоціалізації у нас досить складний і, очевидно, буде тривалим.
Відзначивши важливість політичної соціалізації у формуванні політичної культури, здійснимо наступний логічно необхідний крок для того, щоб зрозуміти соціальне значення політичної культури: вдамося до аналізу її динаміки в умовах формування демократичної політичної системи України.
Володіючи відносною самостійністю, політична культура стає надзвичайно важливим чинником формування політичної системи. Перш ніж перейти до аналізу досліджуваної проблеми, з’ясуємо, на якому етапі історичного розвитку перебуває сучасне українське суспільство.
Політична соціалізація, на наш погляд, є важливим засобом формування плюралістичної культури в умовах створення демократичної політичної системи. Населення в нашій країні, як, втім, і в інших країнах з тоталітарним минулим, відчуває майже органічну огиду до будь-яких спроб з боку держави поширювати політичні знання. І все ж перший крок у справі формування плюралістичної культури – це необхідність налагодження системи політичної освіти. Це непросто. Нам потрібні об’єктивні знання про демократію, про політичну систему, про Конституцію, розподіл влади, про автономії, про права меншин, право на страйк тощо.
При формуванні системи політичної освіти істотним моментом буде її структурування, а саме: виділення основних ланок, яким відводиться провідна роль у поширенні політичних знань і від яких здебільшого залежить формування громадської думки (вихователі, учителі, викладачі вузів, журналісти, учені, працівники системи освіти дорослих тощо).
Якщо болісний перехід до ринкової економіки й демократії затягнеться в на тривалий період, якщо не використати перевірений досвідом інших країн метод налагодження нормального життя, у якому, окрім усього іншого, повинна діяти повноцінна система політичної освіти громадян, то виросте чергове покоління політично неосвічених людей.Таким чином, політична освіта є однією з найважливіших умов перетворення нашого суспільства з об’єкту маніпуляції з боку влади та конфліктуючої з нею опозиції на колективний суб'єкт політики. Система такої освіти, організована в державному масштабі, сама по собі стає чинником захисту громадянського суспільства (або його паростків) від деспотизму держави, надмірного посилення її окремих інститутів, сумнівних дій деяких політиків. Відомо, що рабу не треба розбиратися в справедливості рішень верховної влади, достатньо лише оповіщення. Люди, позбавлені політичних знань, приречені на безсловесність і скніння. "Колективне несвідоме" все ще процвітає на українських теренах, незважаючи на всі красиві слова про формування громадянського суспільства, піднесення політичної культури на новий рівень, просування до справжньої демократії. І створення державної системи освіти як інструмента захисту суспільства від натиску самої держави не буде нонсенсом. Як свідчить історія, сучасна держава, що базується на засадах плюралістичної демократії, бере на себе основний тягар освіти мас, аби не дозволити застигнути свідомості людей, особливо молодих, у "формах" якоїсь однієї ідеологічної течії і завдяки цьому не дати підірвати свої плюралістичні основи. Але щоб цілі політичної освіти не спотворювалися, право контролю за її програмуванням повинно взяти на себе громадянське суспільство, що формується, і створені ним спеціальні структури.