Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості

Розвинене демократичне суспільство базується на соціумі, що є активним суб’єктом політичної системи. Держава тільки власними силами, „згори” не зможе здійснити цей процес. Тут повинні включатися механізми саморегуляції суспільства, а вони багато в чому залежать від рівня демократичності політичної культури у найвищому її розумінні. А завдання держави – гарантувати й обслуговувати процес формування демократичної політичної культури. Особливу роль у цьому процесі відіграє політична соціалізація.

Процес соціалізації – це засвоєння індивідом соціального досвіду, а саме певної системи соціальних ролей і культури. Тобто це є процес становлення людини як особистості. Поняття політичної соціалізації вживається, головним чином, у двох розуміннях. По-перше, для позначення політичного дозрівання індивіда, формування його політичного “Я”, розвитку власного погляду на політичний світ, власних політичних орієнтацій. По-друге, для позначення процесу передачі політичних поглядів, ідей, уявлень і норм (тобто – політичної культури) від одного покоління до іншого, від одних соціальних груп і спільнот до інших. У цьому розумінні політичну соціалізацію називають також “культурною трансмісією”. Таким чином, в обох випадках політична соціалізація – це процес, причому процес єдиний, загальний, хоча й здійснюється він ніби на різних рівнях – індивідуальному й громадському. У зв’язку з цим можна говорити й про два види політичної соціалізації – індивідуальну й громадську.

Індивідуальний рівень політичної соціалізації передбачає формування такого політичного “Я”, яке б, з одного боку, сприяло політичному самовираженню особистості, а з іншого – відповідало б встановленим у певному суспільстві зразкам політичної поведінки. Хронологічно цей різновид політичної соціалізації охоплює всі основні періоди життя людини: дитинство, юність, дорослість. Кожній з цих стадій відповідають свої типи політичних орієнтацій: дитинству – ідентифікація з певною політичною спільнотою (державою, нацією) і засвоєння її символів (прапора, гімну тощо), патріотизм і лояльність; юності – специфічні знання про політичні інститути та їхнє призначення в суспільстві; нарешті, дорослості – практичне здійснення тих чи інших соціальних ролей у практичному світі, реакція на політичні події, програми, гасла тощо.

Ми провели опитування школярів різних вікових груп середньої школи № 11 міста Луганська. Майже 84,5 % респондентів відповіли, що перші уявлення про політичний світ, пов’язані з владою (мер міста, Президент у Києві тощо), отримали в сім’ї. Підлітки 14 – 15 років мають чіткіші уявлення про політику, оскільки саме в цьому віці відбувається значне нагромадження знань. Але власне політичне “Я” формується у молодих людей віком 17 – 18 років.

Психологи стверджують, що роки юнацтва вважаються найважливішими для соціалізації взагалі і політичної соціалізації зокрема. Недостатній рівень соціального й політичного розвитку в цьому віці рано чи пізно відгукнеться в майбутньому [1; 2; 3].

Хоча основи політичних орієнтацій закладаються вже в дитячі та юнацькі роки, період дорослості також розглядається як важлива стадія політичної соціалізації. Це пояснюється такими обставинами. Перш за все, через динамічні технічні, соціально-економічні й політичні зміни неможливо передбачити, яким буде світ навіть у найближчому майбутньому. Крім того, політичний світ стає настільки різнобічним і розмаїтим, що створює зростаючі труднощі при визначенні індивідом свого світу. Значно збільшується горизонтальна й вертикальна мобільність. Дитина, соціалізована в одному громадському середовищі, ставши дорослою, може опинитися в зовсім іншому соціальному й політичному оточенні. І, нарешті, інститути, які відповідають за соціалізацію дітей і юнацтва, наприклад, сім’я та школа, можуть бути компетентними в багатьох галузях знань і водночас набагато менш компетентними у своїх знаннях про політичний світ, ніж ті заклади, які здійснюють політичну соціалізацію в період дорослості (наприклад, політичні партії і рухи).

Основне призначення другого різновиду політичної соціалізації – так званої культурної трансмісії – полягає в передачі політичної культури від одного покоління до іншого, від однієї соціальної групи до іншої. Культурна трансмісія здійснюється трьома шляхами. Перший – це підтримання й збереження існуючої політичної культури. Він пов’язаний, як правило, з передачею політичних поглядів, норм, цінностей, орієнтацій тощо від старшого покоління до молодшого – від батьків до дітей, від учителів до учнів, від викладачів до студентів і т. д., причому старше покоління виступає в ролі контролера цього процесу.

Передача може відбуватися й по-іншому – від молодшого покоління до старшого, коли, наприклад, соціалізації підлягають іноземці, зокрема іммігранти. В якості агентів соціалізації тут досить часто виступають діти. Саме вони в першу чергу знайомляться в школі з політичними нормами й цінностями нової для них країни, а потім уже вдома прилучають до них старших.Другий шлях – перетворення й переробка як попередньої, так і сучасної політичної культури. Він зумовлений постійними змінами, які відбуваються в економічній, соціальній та політичній структурах суспільства.