Тенденції розвитку громадянського суспільства в Азербайджані
Колективістська тенденція в суспільній підсвідомості й менталітеті азербайджанського народу дуже сильна. Вона виявляється нині і як елемент традиційного суспільства, і як програма дій політичних течій та політичних партій соціалістичного спрямування. Це свідчить про життєвість колективістської тенденції як суспільного ідеалу.
Жагуче прагнення дотримуватися принципів справедливості обумовлювало неконкурентоспроможність матеріальної діяльності. Англійський соціолог Т. Шанін висловлює думку, що російська колоніальна імперія та радянський період – це не помилки історії, а своєрідна „третьосвітність” російського суспільства. Постійний розлад елементів політичної й економічної систем, відрив еліти від мас населення, брак чіткого розмежування сфер державного впливу – усе це, на думку Т. Шаніна, призводить до неможливості формування правової держави та громадянського суспільства [3].
У зовнішньому шарі системи цінностей праця ставала дещо розмитою як ціннісна категорія. Очевидно, саме тому у нас і досі не сформувалося ринкового ставлення до праці і трудової етики, подібної до європейсько-протестантської, про яку так багато писав М. Вебер. У праці „Протестантська етика і дух капіталізму” він твердив, що формування раціонального ринку неможливе без внутрішньої мотивації та цінності праці.
В епоху трансформації нашого суспільства обов’язково повинне враховуватися ставлення громадян до праці. Навіть побіжний аналіз основних фундаментальних цінностей азербайджанського менталітету засвідчує їхній неринковий характер. Отже, перехід Азербайджану до ринку пов’язаний з великими труднощами, обумовленими не тільки програмами реформ, але й станом суспільної свідомості, її ментального прояву.Правова держава і громадянське суспільство – дві складові політичної системи, необхідність досягнення розбудови яких проголошується в більшості конституцій нових незалежних держав як основних, перспективних цілей розвитку. Різні визначення поняття правової держави сходяться в одному: така політична система носить публічний, суспільний характер, а влада правової держави свої взаємодії з громадськими структурами, окремими людьми та колективами будує як з суб’єктами права. У цьому зв’язку як окремі громадяни та їх організації, так і державні органи взаємодіють у рамках правових повноважень, що випливають із законів, ухвалених у строгій відповідності з конституцією. Правова держава – реальне втілення ідеї і принципів конституціоналізму. У його основі –прагнення захистити людину від державного терору, насильства над совістю, дріб’язкової опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу й основні права особи. Це держава, обмежена у своїх діях правом, яке захищає свободу, безпеку та гідність особи, правом, яке підпорядковує владу волі суверенного народу.
Під громадянським суспільством розуміємо відносно автономну систему незалежних від держави громадських інститутів та організацій, покликаних захищати й реалізовувати приватні інтереси громадян. За визначенням О. Рагімова, громадянське суспільство – „...це своєрідний соціальний простір, у якому люди пов’язані та взаємодіють між собою як індивіди, незалежні як один від одного, так і від держави. Це – система забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної та духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління, система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів та відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, реалізації приватних інтересів і потреб”.
Солідаризуючися з цим визначенням, підкреслюємо моральну важливість і соціальну необхідність становлення інституту громадянського суспільства, оскільки ця соціальна організація підтримує природний порядок, що випливає з усвідомлення безумовної й абсолютної свободи особи, яка розглядається як загальновизнана цінність. Саме ця організація дозволяє зберігати й розвивати позаінституціональні (такі, що перебувають за межами інтересів держави), але разом з тим життєво важливі духовні й культурні норми, традиції, цінності та моральні настановлення.
Отже, громадянське суспільство є тим джерелом, з якого бере свій початок формування права, що трансформується потім у системі державної влади в закони. Якщо до кінця принципово проводити цю ідею, то стає зрозуміло, що держава, її влада безпосередньо продукуються громадянським суспільством, що є одним з головних протиріч, котрі виникають між ними. Конкуренція, постійна боротьба держави і суспільства, яка загострюється або вщухає в залежності від політичних обставин, призводить до багатьох протиріч, особливо гострих у перехідні періоди. Громадянське суспільство існує і функціонує в діалектично суперечливій єдності з державою.
При демократичному режимі громадянське суспільство взаємодіє з державою, при тоталітарному – перебуває в пасивній або активній опозиції до неї. Високорозвинене громадянське суспільство є основою стабільності держави. І якщо держава починає „хитатися”, то її надійно підпирає міцна структура громадянського суспільства.