Сучасний тероризм – українські реалії

Казахстан ухвалив закон „Про ратифікацію Договору між Республікою Казахстан, Киргизькою Республікою, Республікою Таджикистан і Республікою Узбекистан про спільні дії з боротьби проти тероризму, політичного і релігійного екстремізму, транснаціональної організованої злочинності й інших загроз стабільності і безпеці Сторін”. Такий договір ці держави підписали в Ташкенті 21 квітня 2000 року.

Світові події останніх років переконливо підтверджують необхідність політико-правового забезпечення боротьби з міжнародним тероризмом. Але всім зрозуміло, що окремим державам не під силу вирішити цю проблему. Тому вони йдуть на об’єднання зусиль шляхом створення міжрегіональних та міждержавних антитерористичних центрів.Наприкінці XIX століття пропаганда тероризму концентрується в Європі та США. Соціально-економічна і політична нестабільність, втрата духовних ідеалів спровокувала значну частину громадян до радикальних дій, що мали ознаки тероризму. За висловом Й. Моста, одного з його ідеологів, тероризм — це „варварський засіб боротьби з варварською системою, яка знищує людину”. До речі, слід зазначити, що саме суспільство, як це не парадоксально, вимагає тероризму, коли держава не може або не хоче впоратися з покаранням винних. Тоді виникають міфи про добрих Робінів Гудів та Устимів Кармелюків. Тероризм не є статичним явищем, що законсервувалося як рудимент XIX або XX століття, — він розвивається разом із суспільством, яке його породжує. Сучасний тероризм відзначається масштабністю, залученням великої кількості людей і має добре структурований та організований характер. Діяльність терористичних організацій найчастіше спрямована не просто на загострення і дестабілізацію обстановки в конкретному регіоні, а на досягнення значно серйозніших цілей – захоплення чи перерозподіл влади, насильницької зміни державного устрою, нав’язування власних порядків, моралі і правил співжиття.

Розмах операцій, які замислюються терористами, потребують, по-перше, залучення значних людських ресурсів, у тому числі й високих фахівців з різних галузей знання, поповнення і розширення свого кількісного складу та розвитку агентурної мережі в усьому світі. Адже теперішній тероризм – це вже не тільки диверсанти-одинаки і викрадачі літаків. По-друге, широкомаштабність цілей сучасного тероризму вимагає залучення матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для оснащення терористичних організацій технічними засобами і зброєю, створення спеціалізованих шкіл та навчальних баз для підготовки членів терористичних угруповань. І, по-третє, вимагає розвиненої інфраструктури. Йдеться про налагодження терористичними групами з різних країн складних взаємин, що поєднують такі сфери, як оперативно-бойова підготовка, матеріально-технічне співробітництво, у тому числі і в галузі озброєнь, а також спільне проведення акцій. Тероризм стає свого роду індустрією, що працює на експорт, перетворюючись на бізнес, на якому можна робити великі гроші.

Дедалі більше дослідників, до яких належить і автор, обстоюють тезу про потребу пошуку не стільки універсального визначення тероризму, скільки виокремлення та фільтрацію певних його складових.

Керуємося тезою, що міжнародний тероризм (до речі, як і корупція) не є традиційним злочином, а, насамперед, соціальним і політичним явищем, що проявляє себе в конкретних злочинних акціях, таких як захоплення заручників, напади на урядові установи, викрадення літаків тощо, за які в національному законодавстві та міжнародному праві настає кримінальна відповідальність. Від загальнокримінальних злочинів тероризм відрізняється політичною мотивацією скоєння вчинків. При цьому, як вважає російський дослідник С. Ефіров, з огляду на глибоку трансформацію сучасної міжнародної системи, „політизація” тероризму вже не є його обов’язковою складовою. Але, разом з тим, на мою думку, вона у вигляді політичного насилля є невід’ємною складовою суспільно-політичних відносин.

Саме суспільство вимагає проявів тероризму, коли держава неадекватно реагує на суспільні зміни, втрачає повноваження соціального арбітра і не виконує правничої функції. Тому тероризм можна визначити і як засіб використання недержавного насилля або загрозу насиллям для того, щоб спричинити тотальну паніку в суспільстві, послабити або повалити урядові структури і викликати політичні зміни, спровокувати у населення стурбованість своєю беззахисністю перед насиллям, а, отже, й призвести до зміни державної влади та задовольнити нові політичні, соціальні, релігійні і етнічні вимоги.

Акцентуючи увагу на політико-психологічній складовій тероризму, слід зважити, що прояв цього явища є показником слабкості. Але слабкість буває різною: фізичною, духовною, матеріальною, політико-психологічною, коли виникають передумови державного тероризму – тобто терору з боку влади стосовно власних громадян. А це, в свою чергу, породжує відповідну реакцію громадянина, що не може політичними засобами захистити свої інтереси. Тоді терор з площини юридичної переходить у площину політичну і в очах обивателя перетворюється на справедливий акт відплати.

Отже, тероризм з’являється там, де утворюються геополітичні порожнини, „гарячі точки”, де суттєво ослаблено владу, неспроможну професійно реалізовувати інтереси громадян і яку ці громадяни не зацікавлені підтримувати, де не працюють міжнародні механізми політичного і правового регулювання розвитку суспільства. Від сплесків тероризму не застраховані ні високорозвинені, ні малорозвинені в економічному й соціальному плані країни з будь-якими політичними режимами та державним ладом.За оцінкою Ф. Уїлкокса, координатора боротьби з тероризмом Держдепартаменту США, тероризм можуть використовувати як дешеву стратегічну зброю окремі держави, „що здійснюють ці злочини чужими руками, а іноді групами, які керуються ідеологічними, релігійними та етнічними інтересами”. Тобто, „дешеві конфлікти низької інтенсивності” стають знаряддям впливу як у внутрішній, так і в зовнішній політиці політичних і соціально-економічних сил, неспроможних повноцінно реалізуватися в рамках існуючого суспільства.