Сучасний тероризм – українські реалії

Історія людства завжди була пов’язана з реалізацією конфліктного потенціалу суспільства. Жодна форма державного управління та суспільного ладу не може повністю задовольнити соціально-економічних та політико-гуманітарних потреб громадян. Невирішеність політичних, економічних, територіальних, етнічних, конфесійних та інших протиріч завжди створює психологічний грунт, насамперед у середовищі інтелектуалів, для „вдосконалення” державних інститутів влади „силовими методами”. Тому тероризм як явище вічний. Він – найбільш швидкий та ефективний політико-кримінальний метод управління суспільством, державою, економікою. На відміну від еволюційного і тривалого тиску на владу й політичну еліту, революційний терор мобільно реагує на суспільні та глобальні зміни, провокуючи певні соціальні групи на акти громадянської непокори. Тому, перефразовуючи класика військової теорії К. Клаузевіца, можна сказати, що тероризм – це метод ведення війни, політики і пропаганди одночасно.

Традиційно тероризм визначали як замах на життя державного або громадського діяча, насилля або погроза насиллям, спрямовані на те, щоб примусити владу ухвалювати вигідні для терористів чи терористичних організацій рішення. Тому не дивно, що ще 1848 року німецький радикал К. Гейнцен запевняв своїх прибічників, що заборона на вбивство не поширюється на політичну сферу і фізична ліквідація сотень тисяч людей виправдана „вищими цілями”. Тоді ж (а не сучасними терористами, як дехто вважає) було сформовано „філософію бомби”, яка передбачала використання новітніх технологій у проведенні терористичних акцій.

Терміни „тероризм” і „терор” стали широко вживатися з часів Французької революції 1789 – 1794 років. Пізніше, 1798 року, словник Французької академії наук визначить його як „систему страху”.

В теорії світової практики відомі три основні види терору:

• внутрішній – відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на власній території;

• транснаціональний – відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на території інших держав;

• міжнародний – відповідні дії груп громадян, єдиних чи змішаних за національним складом, проти будь-яких осіб на території третіх країн.

За оцінками сучасних експертів, зокрема індійського юриста Йтуги, за 50 років (з 1936 по 1986) було сформульовано більше 115 варіантів визначення тероризму.

Увага світової спільноти до питань міжнародного тероризму особливо посилилася після подій 11 вересня 2001 року, коли США, Росія, окремі країни НАТО запропонували стратегію превентивних дій проти терористичних організацій у всьому світі. В рамках ООН на пропозицію Індії почали розробляти проект конвенції з боротьби проти тероризму. Авторам цього документа належить юридично філігранно визначити одне з найгостріших питань сьогодення: що таке сучасний тероризм і чим він відрізняється від боротьби громадян за свої права?

Нині світова громадськість робить спроби утворити новий міжнародний правопорядок. Так, у листопаді 2001 року Шостий комітет Генеральної Асамблеї ООН ухвалив резолюцію, яка передбачає низку заходів для ліквідації міжнародного тероризму.

Для прикладу розглянемо кілька законів про боротьбу з тероризмом у різних країнах.

У жовтні 2001 року Палата представників Конгресу США ухвалила законопроект про боротьбу з тероризмом. Одне з ключових його положень передбачає спрощення процедури одержання правоохоронними органами санкцій суду на прослуховування розмов можливих екстремістів, а також проведення обшуку в їхніх помешканнях. Посилюється покарання для терористів і осіб, які надають їм матеріальну чи іншу допомогу.

В Індії набрав чинності закон проти тероризму, в додатку до якого наводиться перелік 23 екстремістських угруповань, що підпадають під нове визначення тероризму.

У жовтні 2001 року в Японії ухвалено антитерористичний закон і низку доповнень до інших законів. Вони дозволяють японським збройним силам надавати невоєнну допомогу іншим країнам; охороняти американські військові бази на території інших країн.