Сучасна європейська соціал-демократія: досвід і проблеми

Усе, пов’язане з демократією, її складовими, сутністю, багатоваріантністю, міститься, в тій чи іншій мірі, в програмових документах соціал-демократичних партій сучасної Європи. І хоча в науці й дотепер немає єдиного, хоч трохи узагальненого уявлення про демократію, в будь-якому випадку можна говорити про її властивості, окреслені у працях відомих мислителів: участь (Ж.-Ж. Руссо), представництво (Д. Мілль), поділ влади (Ш. Монтеск’є), змагання (Р. Даль), децентралізація (А. Токвіль), рівність (К. Маркс), воля (Ф. Хайек). Соціал-демократія розглядає демократію як систему відносин між людьми, як принцип організації суспільства.

Французький соціолог і політолог А. Турен у праці „Що означає демократія сьогодні” пише: „Свобода і демократія здавна ототожнювались з руйнацією соціальних бар’єрів та інтеграцією суспільства і нації”. І далі: „Наш час є часом великих систем, багатонаціональних корпорацій, рекламно-пропагандистських кампаній і тоталітарних держав. Ось чому демократія опиняється тісно пов’язаною з свободою, зі здатністю протистояти приниженню і бюрократії… Та все більша частина світу все більше схиляється до дефініції демократії, що грунтується на особистісних, а не громадських уявленнях” [6, с. 735].

Поки демократію, на жаль, можна розглядати як ідеал, що є орієнтиром політичного розвитку суспільства. Проте усі політичні системи, що називають себе демократичними (а до таких належить і Україна), прагнуть культивувати в себе, хоч і поступово, здатність вводити елементи власне демократії, розвивати її складові. До цих складових входить, передусім, політична демократія, що виступає гарантом розвитку інших форм демократії. Тут головна мета – створення громадянського суспільства, розвиток якого передбачає обов’язковість правової держави.

Існували й існують різні теорії, у яких предметом дослідження виступають такі категорії, як „громадянин”, „громадянське суспільство”. Сутність їх полягає в пошукові основних положень, механізмів, що визначають баланс і взаємодію держави і суспільства. При цьому особлива увага звертається на процес перетворення людини, індивіда на громадянина. Головним протиріччям тут лишаються взаємовідносини, а точніше – протистояння між політичним (держава, влада) і соціальним (суспільство, народ).

Перехід до громадянського суспільства припускає, насамперед, цивілізований розвиток суспільства в цілому, його високу культуру, духовність, відповідність загальнолюдським нормам моралі. Все це має бути притаманним кожному громадянину, що потенційно належить до такого суспільства.

Є ще одна умова, без якої існування сучасного суспільства неможливе. Маю на увазі достатній рівень економічного і науково-технічного розвитку, що забезпечує пристойний рівень життя громадянина. Якщо цього немає, або ці умови недостатні, то у суспільстві виникає нестабільність, спостерігається прогресуюче соціальне розшарування, внаслідок чого посилюється політичне протиборство, що може завершитися соціальним вибухом. Відтак, належить говорити і про економічну демократію, принципи якої представлені в програмах соціал-демократичних партій.

Існує і соціальна демократія, що включає в себе систему суспільних відносин, пов’язаних із соціальним захистом населення, розвитком культурних і духовних засад, а також регулювання потоків соціального забезпечення. Міжнародна соціал-демократія, особливо в індустріально розвинених країнах, саме цей напрям вважає одним із головних у всій своїй діяльності. Яскравий приклад – Соціал-демократична робітнича партія Швеції (СДРПШ), що протягом своєї більш ніж столітньої історії нагромадила значний досвід соціальної роботи.Сучасна соціал-демократія успішно діє в країнах, у більшості з яких поняття „ринкові відносини” ніколи не зникало. „Ринок” же, у свою чергу, диктує відносини у всіх сферах людської діяльності. Відзначимо, що за минулі піввіку європейська соціал-демократія переглянула, багато в чому змінила свої погляди на зміст економічної політики. У багатьох документах партій соціал-демократичного спрямування з’явилися виразні ознаки лібералізму.

Згадуючи так звану шведську модель, варто зазначити, що її необхідно розглядати комплексно. Основи цієї моделі було закладено після Другої світової війни, на початку 1950-х років. Ініціаторами її створення були профспілки, а потім СДРПШ підхопила ідею нової економічної політики. Головний її принцип: не існує причин для соціалізації засобів виробництва і відмови від вигод ефективної ринкової системи виробництва заради ідеологічних постулатів. Прагматичність цієї політики полягала в тому, що „немає сенсу різати курку, яка несе золоті яйця”. Децентралізація, зростання виробництва приватного сектора, перерозподіл державної частини прибутків через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня народу, але без впливу на основи виробництва, розвиток інфраструктурних елементів і колективних грошових фондів – ось деякі з найважливіших складових, що стали базовими для шведської моделі соціалізму.