Сучасна європейська соціал-демократія: досвід і проблеми
У широкому розумінні свобода сприймається як „реалізація вільного життя”. У соціальному розумінні свобода пов’язана з добробутом людини, її можливостями і бажаннями. Якщо озирнутися в минуле, то свобода завжди розглядається в кількох її проявах, кожен з яких є складовою розуміння феномена волі. На біологічному рівні свобода може розумітися, як здоров’я людини: здоровому доступно набагато більше, ніж хворому. Людина вільна, якщо може реалізувати свої бажання, за умови, що вони не суперечать глуздові. Тобто, свобода ніяк не означає можливість людини жити на всю повноту бажань і пристрастей. Природно, що на рівні свідомості свобода визначається можливістю вибору. Однак, треба врахувати, що вибір може виявитися „неможливим, якщо всі мотиви рівноцінні” [3, с. 395].
В програмових документах соціал-демократії йдеться не тільки про свободу особи, але й про політичну свобода як таку. Адже політична воля закріплюється, насамперед, в конституції країни. Відтак можна судити про ступінь цієї політичної волі. Розуміння волі невіддільне від розуміння прав особи і всієї спільноти. Конституційне закріплення політичних свобод і прав є найважливішою передумовою вільної політичної діяльності кожного громадянина.
Але ж людина має бути готова до умов свободи в різних обставинах життя, буття. Саме життєві умови породжують конкретно виражену свідомість – індивіда, соціальної групи, класу, спільноти.
Філософ і політолог Х. Оренд (1906 – 1975 рр.), розглядаючи поняття свободи, сприймала його, у першу чергу, як „можливу активність” людини – саме в цьому, на її думку, і полягає джерело свободи. Зокрема, у праці „Про революцію” (1963 р.) Х. Оренд подає саму революцію як процес, пов’язаний з людською діяльністю, з її „активністю”, що, у свою чергу, має обумовити вільне волевиявлення народу [4, с. 26].
Справедливість, яка є ідеалом соціал-демократії, категорія не тільки морально-правова, але соціальна й політична. Справедливість означає рівність, зокрема, й стосовно засобів виробництва, у реальних політичних і юридичних правах. Справедливість – це рівність можливостей, чого в реальному суспільному житті досягти непросто. Соціал-демократія розуміє справедливість як гармонійні відносини між суб’єктами і об’єктами політики, інститутами і громадянами, і, що дуже важливо, між державою і особистістю.
Політична справедливість пов’язується з політичною свободою і демократією. Основою ж політичної справедливості є „рівність всіх членів суспільства перед законом… Формальна рівність і є підгрунтям політичної справедливості в умовах розвиненої західної демократії” [5, с. 486].
Одним із батьків ідеї справедливого суспільного устрою став Дж. Ролз, автор теорії про справедливість на принципах ринкової економіки. 1971 року він опублікував працю „Теорія справедливості”, у якій закликав переглянути трактування ліберальних цінностей. У книзі досліджуються проблеми співвідношення рівності і свободи, права і блага. Дж. Ролз розглядає свободу крізь призму справедливості, порівнюючи останню з чесністю. Свободи самі по собі уявляються Дж. Ролзу як щось настільки важливе для людини, що їх порушення мають компенсуватися „більшими соціальними та економічними привілеями” [6, с. 690, 691].
Важливо підкреслити, що автор праці „Теорія справедливості” все ж виокремив тезу про те, що будь-яка свобода не може бути абсолютною, однак, будучи „пристосованими одна до одної, вони (свободи – авт.) всі підлягають єдиній системі”. Під системою Дж. Ролз розумів структуру суспільних відносин, що базується на справедливості. Головна ж його ідея формулювалася так: „…розподіл багатства й доходу, влади й відповідальності має поєднуватися як з основними свободами, так і з рівними можливостями” [6, с. 691].
Особливою проблемою, що вже не одне десятиліття дискутується в середовищі соціал-демократії, є проблема насильницьких методів у політиці. Політичне насилля можна розглядати як засіб оволодіння, розподілу, використання і захисту влади, у першу чергу – влади державної [7, с. 574]. Згідно з теорією і практикою сучасної соціал-демократії, протиставлення насильницького і ненасильницького методів у політичній боротьбі визначає стан суспільства; природу його цінностей, що закріпилися на певному цивілізаційному рівні; рівень культури суспільства, об’єднаного сприйнятою абсолютною більшістю населення метою; необхідною правовою базою; відповідний людським вимірам рівень життя [8, с. 355].В політичних програмах європейських соціал-демократичних партій підкреслюється, що права кожної людини є сукупністю правових норм, що регулюють відносини між громадянами. І завдання полягає в тому, щоби індивід міг забезпечити реальну можливість вибору – тобто мати такі ступені свободи, які можна реалізувати на практиці. Зрозуміло, права особи, в будь-якому випадку, мають відповідати основним інтересам суспільства, а відтак повинні регламентуватися законами.
Взаємозв’язки прав і свобод настільки багатопланові, що й дотепер побутує немало версій вирішення цієї проблеми. Так, ще в першій чверті XX століття У. Хохфельд висунув гіпотезу про чотири типи відносин до права (і до свободи). По-перше, право є свобода; по-друге, право є, „строго кажучи”, правом вимоги; по-третє, право є силою, тобто воно може змінювати власні правові відносини (одних осіб щодо інших, при цьому інші можуть зіштовхуватися з фактом зміни свого становища); по-четверте, право забезпечує імунітет (стосовно зміни правового стану). Положення, запропоновані У. Хохфельдом, вносять ясність у міркування про взаємозалежність права і свободи. Ці положення входять до ідеологічного арсеналу європейської соціал-демократії [4, с. 480].