Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності
Отже, існує можливість розглядати політичну свідомість (у розумінні сукупності індивідуальних політико-психологічних настановлень) як рівень організації ментальності, придатний для вивчення засобами теоретичної науки, а не інтуїтивного споглядання.
Останню тезу підтверджує побудова структурної моделі соціальної ментальності, важливим компонентом якої є ментальність політична. Російські дослідники І. Мостова і А. Скорик, застосовуючи концепцію архетипів як істотних складових ментальності, запропонували таку її будову: нерефлексований світ соціальних взаємодій – середній рівень соціокультурних співвідношень – соціумний макросоціальний рівень [8, с. 71 – 73]. На середньому з них містяться політичні архетипи, які характеризують ціннісний світ індивідів і локальних спільнот, тоді як національний архетип є феноменом найвищого рівня структури соціальної ментальності [8, с. 73 – 74].
Висновки
Викладені варіанти тлумачення поняття „політична ментальність” далеко не в повній мірі відображають усю сукупність наукової політологічної рефлексії з цієї проблематики. Проте вони засвідчують наявність інтенсивних дослідницьких зусиль (що підтверджує актуальність проблеми) та перспективних тенденцій, котрі забезпечують одержання нових наукових результатів.
Дискурсивно-семіотичне вивчення політичної ментальності характеризується орієнтацією на аналіз емпіричних фактів політичного мовлення і тексту як відбитків психологічної структури. Політична сфера в цьому випадку розуміється як джерело тематичної організації імпліцитних ментальних феноменів.
У свою чергу, соціо-психологічна парадигма віддає перевагу розкриттю соціально-функціональної ролі політичної ментальності, яка залежить від базової структури – політичного менталітету.
Сучасний етнопсихологічний підхід є поєднанням двох протилежних тенденцій: аналітичної ретроспективної реконструкції та метафізичної ірраціоналізації. Перша виявляється у спробі віднайдення „об’єктивних історичних” чинників формування політичної ментальності, друга – в констатації нерефлексивної природи ментальних явищ. Апробація обох тенденцій на українському матеріалі ставить під питання можливість вирішення завдання побудови політологічної концепції національної ментальності у її політико-інституційному вимірі.
Перспективнішими видаються підходи соціологічного напряму дослідження політичної ментальності. Використовуючи стандартні процедури емпіричного дослідження, він забезпечує стабільне надходження нових наукових даних, придатних для подальшого узагальнення.
Отже, сучасний рівень досліджень дозволяє стверджувати, що категорія „політична ментальність” цілком відповідає завданням політологічного наукового пошуку в галузі соціо-психологічної детермінованості інституційно-процесуальної сфери політики. Чинником, що обґрунтовує її автономність, є наявність самодостатньої предметної реальності, яка складається з окремого комплексу політико орієнтованих рис національної ментальності, котрі зароджуються та відтворюються на основі стимулів, генерованих політичною сферою.
Література:
1. Бесєдiна Т. П. Специфiка української ментальностi: мовний аспект http://www.iai.gov.ua/_u/iai/dtp/conf/7/articles/sec1/s1a1.html
2. Благовещенский Н. Ю., Михайлов О. В., Сатаров Г. И. Структура общественного политического сознания. // Общественные науки и современнность. – 2005. – №2. – С. 40 – 50.
3. Грабовська І. Проблема засад дослідження української ментальності та національного характеру. // Сучасність. – 1998. – № 5. – С. 58 – 70.4. Дашковский П. К. К вопросу о соотношении категорий „менталитет” и „ментальность”: историко-философский аспект http://irbis.asu.ru/mmc/melnik/6.ru.shtml
5. Дем’яненко В. Ментальні характеристики політичної свідомості українців. // Людина і політика. – 2002. – №1. – С. 93 – 100.
6. Калина Н. Ф. Политическая ментальность: структура или ризома? // Наукові студії із соціальної та політичної психології. – К. 1999. – С. 42 – 49.