Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності

Особливий спосіб теоретичного осмислення проблеми політичної ментальності становить етнопсихологічний підхід. Його представники пов’язують найвиразніші тенденції історичного розвитку українського народу з певними особливостями його сучасного політичного буття. Основою таких узагальнень є уявлення щодо трансляції архетипового досвіду попередніх поколінь. При цьому поняттєво-категоріальний апарат, який був предметом інтенсивної розробки представниками попереднього підходу, не викликає у них значного зацікавлення. Автори обмежуються найзагальнішим тлумаченнями. Так, І. Поліщук вважає, що „категорія „менталітет” належить до числа глобальних психологічних універсалій, яка завжди вбирає у якості особливого компонента залишки досвіду попередніх генерацій певної нації” [10, с. 86].На підставі цього визначення розгортається сюжетна лінія архетипових характеристик політичного менталітету, вписаного до системи координат українства. Остання є інтегральною основою ідентифікації апробованих минулим стратегій поведінки пересічних представників українського етносу. Історико-аналітична інтерпретація етнопсихологічного досвіду дозволяє І. Поліщукові виокремлювати важливі особливості самобутнього українського політичного менталітету. На його думку, існує „кілька базових взаємопов’язаних особливостей традиційного політичного менталітету українства, серед яких екзистенціальний індивідуалізм, егоцентризм, інтроверсивність, ескапізм, консерватизм, кордоцентричність, соціальний егалітаризм, громадоцентризм, провінційність, аполітичність, анархійність” [10, с. 86].

Стратегією обґрунтування реальності перелічених рис політичної ментальності є пошук ситуацій політичної практики, що їм відповідають. Зокрема, практика непотизму та просування земляків у вітчизняній політиці кореспондується з політико-ментальними рисами індивідуалізму і кордоцентричності. Згідно з І. Поліщуком, „маючи індивідуальні та кордоцентричні настанови, українство репродукує взірці родинних взаємин у галузі соціально-політичній через створення локальних громад, які функціонують на тотожних родинним засадах” [10, с. 88]. Окрім того, прояв ментальної риси громадоцентризму пояснює вельми повільні темпи державотворення в Україні [10, с. 89]. Водночас егалітаристська спрямованість політичного менталітету українства стала причиною безуспішності національно-визвольних прагнень [10, с. 89]. Набір типових ситуаційних відбитків політико-ментальної структури українства у реальній політиці завершується тезою про аполітичність представників українського етносу, обумовлену „свідомим чи несвідомим протестом проти влади поневолювачів” [10, с. 92].

Отже, згідно з уявленнями представників етнопсихологічного напряму, політична ментальність глибоко фундується етнічною історією певного соціуму та являє собою конгломерат найстійкіших колективних вражень-реакцій на політичну реальність.

Поряд з пошуком смислу ретроспективних політико-ментальних артефактів в межах етнопсихологічного напряму існує тенденція до розгляду політичної ментальності як емотивного явища, певного функціонального шару суспільної свідомості, що відповідає за динамічне продукування символів та ідей. Зокрема, В. Дем’яненко у праці „Ментальні характеристики політичної свідомості українців” стверджує, що „ментальність відбиває сутність колективної свідомості. Ідея на рівні ментальності – це не продукт індивідуального світобачення, а радше емоційний ґрунт, на якому виникають ідеї та символи” [5, с. 93]. Це означає, що окрім соціо-психологічного розуміння ментальності як динамічного виміру менталітету існує і радикально протилежне – як базового компонента народної психології, який не піддається вимірюванню. В цій площині політична ментальність виступає „підводною частиною, самістю суспільства” [5, с. 94]. Її імперативною вимогою щодо оптимального розвитку політичної сфери є досягнення „певної відповідності державотворчих процесів та образу держави особливостям, вдачі, внутрішнім прагненням і потенціальним можливостям українського народу” [5, с. 99].

Бачення української політичної ментальності як ірраціонального явища доповнюється І. Грабовською, яка вважає її „сферою невідрефлектованого і логічно невиявленого” [3, с. 59]. Підставою для такої теоретичної ідентифікації є відокремлення ментальності від ідеологічної свідомості, якій властиві раціонально-проективні засади. Важливим чинником ірраціоналізації ментальності виступає і національний характер як додаткова етнопсихологічна категорія. Як стверджує І. Грабовська, „національний характер – певна абстракція від реалій існування етнонаціональної спільності, узагальнення, поширення соціо-психологічного типу в Україні” [3, с. 64]. Враховуючи варіативність інтерпретацій реального змісту етнічного буття, національний характер має всі підстави вважатися величиною, недосяжною для раціонального вивчення. Окрім того, розгляд „вдачі народу” як певного аналогу поняття ментальності в українській традиції [3, с. 59] не повинен залишати сумнівів у її ірраціональній природі.Спробою раціональної реконструкції теоретичного змісту поняття „політична ментальність” став і соціологічний підхід. Усталені соціологічні категорії „суспільно-політична свідомість” та „громадська думка” покликані розкрити квантифікований вимір ментальності. Засобом здійснення цього завдання є аналіз емпіричних даних щодо соціально-політичних настанов, що є, як відомо з попередніх джерел, складовою політичної ментальності. Російські політичні соціологи Н. Благовєщенський, О. Михайлова та Г. Сатаров вважають, що „існує зв’язок між суспільно політичною свідомістю і громадською думкою. Цей зв’язок має смисл породження: суспільно-політична свідомість – основа для породження суджень, які ми називаємо громадською думкою і фіксуємо у масових опитуваннях” [2, с. 42]. Встановлення змісту суспільно-політичної свідомості на основі емпіричних досліджень здійснюється завдяки встановленню змісту політичних настановлень, наявних у суспільстві. „Зв’язок між (суспільно політичною свідомістю і громадською думкою – авт.) ...здійснюється через індивідуальні політичні настановлення (диспозиції) громадян… Настановлення, так само, як суспільно-політична свідомість, є теоретичною конструкцією… (У свою чергу – авт.) суспільно-політична свідомість – структура, що організує сукупність настановлень,” – вважають російські вчені [2, с. 42].