Сутність понять локальна війна і воєнний конфлікт та їх типологія

Отже, відбувається подальша деталізація та уточнення класифікації війн (локальних війн) та воєнних конфліктів, що відображає трансформацію суспільно-політичних відносин.

Розглянемо поняття „локальна війна” і „воєнний конфлікт”.

Термін „локальна війна” з’явився наприкінці 1950-х років. В США Г. Кіссінджер та його однодумці виступили з „концепцією обмеженої війни” та визначили її як міжнародний збройний конфлікт, що розгортається відносно невеликими силами двох-трьох держав, ведеться з обмеженими політичними і воєнними цілями, внаслідок чого вона може бути лімітована за територією, бойовими силами і засобами, що застосовуються, та часом [7, с. 7, 10]. У словнику-довіднику з військово-історичної термінології локальна війна визначається як збройний конфлікт, якому притаманний характер прикордонного зіткнення або зіткнення в суперечці за оволодіння конкретною територією, міжетнічного (міжобщинного, міжплемінного) або міжконфесійного зіткнення, боротьби за сфери економічного впливу [20, с. 124]. Локальна війна є обмеженим за політичними цілями і розмахом ведення воєнних дій, збройним зіткненням між двома чи кількома державами, що зачіпає їхні політичні, економічні, національні, територіальні, етноконфесійні та інші інтереси. Характерними її рисами є обмежений просторовий розмах ведення воєнних дій, участь у ній незначних за чисельністю військ (сил), застосування звичайної зброї. До локальних війн відносять також внутрішньодержавні та громадянські війни [19, с. 23]. За визначенням В. Насіновського локальна війна – це поширений вид макрогрупових соціальних конфліктів, які переходять в насильницькі форми боротьби, самоствердження, покарання або придушення протилежної сторони [8, с. 6].„Воєнний конфлікт” – досить поширене поняття, яке використовується як у повсякденні, так і в офіційних документах, наукових працях, публіцистичній літературі. Воно вживається разом з різними предикатами: „обмежений”, „локальний”, „регіональний”, „етнічний”, „територіальний”, „релігійний”, „ракетно-ядерний” тощо. На думку вітчизняних вчених, суттєвою ознакою воєнного конфлікту слід вважати масштабність. Згідно з пропонованою ними базовою типологією воєнних конфліктів, локальна війна є їх складовою – на відміну від світової практики, де збройний конфлікт розглядається як стадія воєнного конфлікту. В широкому розумінні воєнний конфлікт є гострою формою зіткнення сторін щодо розв’язання суттєвих протиріч в процесі соціальної взаємодії із застосуванням збройної сили [11, с. 6, 7, 17]. У вузькому розумінні – це одна з форм збройних сутичок із застосуванням регулярних та іррегулярних збройних формувань, які не переходять у війну [2, с. 7]. „Воєнний конфлікт – сутичка, протиборство, форма вирішення протиріч між державами, соціальними групами із застосуванням збройної сили” [19, с. 54]. А. Клименко воєнний конфлікт визначає як будь-яке збройне зіткнення, форму вирішення протиріч між державами, різними соціальними групами із застосуванням воєнної сили [5, с. 29]. У Воєнній доктрині України (редакція 2004 року) воєнний конфлікт визначається як спосіб розв’язання суперечностей між державами з двостороннім застосуванням зброї або у разі збройного зіткнення всередині держави. Він може відбуватися у формі: регіональної війни (конфлікт середньої інтенсивності); війни між державами (коаліціями держав), які для досягнення своїх політичних цілей використовують усі наявні сили та засоби, не виключаючи застосування зброї масового ураження; локальної війни (конфлікт середньої інтенсивності) – війни між державами, що ведеться з обмеженими цілями, для досягнення яких використовуються звичайні засоби збройної боротьби з обмеженням масштабу і району їх застосування; збройного конфлікту (конфлікт низької інтенсивності) – обмеженого збройного зіткнення між двома державами чи збройного зіткнення всередині держави, яке є сукупністю воєнних (бойових) дій і не переходить у війну (коли немає правового акта про оголошення стану війни) [13, с. 6].

Г. Перепелиця пропонує ввести поняття „воєнно-політичний конфлікт”, обгрунтовуючи це тим, що, на відміну від воєнного конфлікту, у воєнно-політичному конфлікті розвиваються і розв’язуються тільки політичні суперечності. Воєнно-політичний конфлікт і війна мають загальну сутнісну ознаку – політичну суперечність, яка розв’язується у формі збройної боротьби за допомогою воєнної сили. Водночас, на його думку, ці поняття не тотожні. Війна не включає всього розмаїття процесів, форм і способів розв’язання суперечності. Політичні суперечності у війні, як правило, розв’язуються тільки у формі збройної боротьби. Без збройної боротьби немає війни. А воєнно-політичний конфлікт – це боротьба у різних формах, де, безумовно, превалює збройна боротьба, але остання не є обов’язковим моментом виникнення конфлікту.. Обов’язковим моментом воєнно-політичного конфлікту, його необхідною ознакою є саме застосування або загроза застосування військової сили. Воєнно-політичний конфлікт – це вид соціальної взаємодії, що являє собою вищу стадію розвитку антагоністичного протиріччя, яке складається стосовно політичної влади і вирішення якого досягається завданням шкоди кожній із сторін за допомогою воєнної сили. Г. Перепелиця зазначає що найбільш типовою формою воєнно-політичного конфлікту є війна [10, с. 12, 16, 63].

В міжнародній юридичній практиці термін „війна” поступово замінюється відносно новим поняттям – „збройний конфлікт”. Термін „міжнародний збройний конфлікт” вперше був застосований в Женевській конвенції 1949 року і, як відзначають Н. Арцибасов і С. Єгоров, ознака „збройний” характеризується застосуванням зброї проти іншої воюючої сторони, тому конфлікт неможливо назвати „збройним”, якщо не застосовується зброя; без цієї ознаки поняття „збройний конфлікт” втрачає свою специфіку [1, с. 33 – 32].