Сутність понять локальна війна і воєнний конфлікт та їх типологія

Автор вважає, що правомірною є класифікація війн за правовою підставою: а) порушують міжнародне право, б) у відповідності до міжнародного права. Військово-технічні та масштабні підстави поділу війн були зведені автором до єдиної групи (стратегічної). Вона складається з класифікації: а) за масштабами (воєнні акції, локальні, світові; скороминучі й затяжні; коаліційні та двосторонні); б) за способом ведення воєнних дій (наступальні й оборонні; маневрені та позиційні); в) за засобами, що застосовуються (ядерна, із застосуванням неконвенційних засобів ураження, із застосуванням звичайних засобів ураження); г) за напруженістю (високої, середньої та низької інтенсивності) [5, с. 34].

Аналізуючи соціально-політичну сторону війни, замість класової складової А. Клименко вводить поняття „національні інтереси”, яке пов’язується з класовими інтересами або інтересами політичних еліт, однак має більш опосередкований характер порівняно з традиційною оцінкою суто класової спрямованості війн.

Приміром, російський дослідник В. Насіновський локальні війни відносить до конфліктів середньої і низької інтенсивності і пропонує наступну класифікацію.

1. Територіальні конфлікти: а) прикордонного характеру; б) збройного зіткнення в суперечці за оволодіння конкретною територією.

2. Міжетнічні, міжобщинні, міжплеменні, міжконфесійні конфлікти („війни несхожості”: „ми – вони”, „війни старшинства”).

3. Економічні війни – які перейшли в стадію збройного протистояння і зіткнення, конфлікти в боротьбі за сфери економічного впливу, ринки збуту, шляхи транзиту, в тому числі міждержавні, регіональні, транснаціональні мафіозні „розборки”.

4. Громадянські війни – боротьба класів, соціальних і політичних угруповань за владу, за домінування в суспільстві, повстання проти диктатури, певного політичного режиму.

5. Сепаратистські війни – результат „суверенізації” новоутворень, намагань вийти з-під контролю „метрополії” („неоантиколоніалізм”).

6. Ідеологічні війни – (війни вільнодумства: комуністичного - капіталістичного, комуністичного - фашистського, геноцид на расовому, національному, конфесійному грунті).

7. „Несамовиті рухи” – війни з невизначеною мотивацією, серії терористичних і диверсійних актів з метою залякування, війни псевдореволюційних угрупувань за принципом „проти всіх”.

8. „Війни національних інтересів” (захист політико-економічних інтересів державами-гегемонами в різних точках земної кулі під виглядом захисту демократичних цінностей і підтримання світового порядку).9. „Війни (операції) з підтримання миру” – захист демократичними країнами, регіональними союзами або світовою спільнотою політико-економічних інтересів і демократичних цінностей, які відповідають загальноприйнятим стандартам світового порядку.

10. Війни-казуси – локальні, як правило короткочасні, навмисні або ненавмисні зіткнення військових підрозділів і об’єктів, які належать різним країнам і перебувають в режимі бойового чергування, плавання, польоту, прикордонного дозору тощо [8, с. 13 – 14].

В. Насіновський значно спрощує класифікацію, не розмежовуючи локальних війн за соціально-політичною ознакою, проводить поділ війн не за видовою ознакою, а за формою.

В. Золотарьов вважає, що за основу класифікації сучасних локальних війн і збройних конфліктів необхідно брати кількісні показники, такі як розмах і тривалість воєнних дій; площа території, на якій розгортається конфлікт; кількість держав, які перебувають у стані війни; кількість залучених військ тощо [19, с. 23].

У зв’язку із зростанням ролі інформаційної складової у збройному протиборстві в умовах глобалізації і розбудови інформаційного суспільства окремі дослідники (І. Воробйов, В. Гулін, Г. Почепцов, В. Сліпченко) вважають правомірним введення терміну „інформаційна війна”, коли мета протиборства досягається суто засобами інформаційної боротьби. Інакше цю інформаційну складову варто розглядати як один із видів всебічного забезпечення і супроводження війни.