Статус жінки в суспільстві як дзеркало його цивілізованості

В освітній сфері належить внести чимало змін до навчальних програм, які мають сьогодні тенденційний в гендерному розумінні характер. Це призводить до закріплення традиційних функцій жінок і чоловіків, виключає для жінок можливість бути рівними партнерами в суспільстві.

Окремої уваги заслуговує роль та місце жінки в суспільстві як одне з одвічних питань нашого буття. Особливо актуальні ці проблеми в трансформаційний період, коли громадянське суспільство лише формується. Ми не повинні забувати, що майже у всі історичні періоди соціальний статус української жінки був високим. Не посідаючи високих державних посад, українка вміла впливати на державну політику, економіку, господарський розвиток країни, народжувала й виховувала міцних здоров’ям і духом громадян, була берегинею роду, а в разі потреби й захисницею рідної землі.

Нині дівчата й молоді жінки, які становлять в Україні 54 % представників своєї вікової категорії, відчувають тягар подвійних проблем – молодіжних і жіночих, зумовлених специфікою соціальних ролей і статусу, особливостями процесів соціалізації. Це засвідчує статистика, аналітичні матеріали.

В умовах гострої демографічної кризи особливого значення набуває проблема здоров’я жінок, яке в останні роки погіршилося за всіма показниками. Через складну економічну ситуацію скорочуються витрати на медичне забезпечення. На недостатньому рівні консультування й доступ до інформації і послуг у галузі охорони репродуктивного та соціального здоров’я, порушується право конфіденційності на таємницю особистого життя. Актуалізується проблема раннього материнства.

Насилля щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, внаслідок якого жінки опиняються в підлеглому становищі порівняно з чоловіками. Зростання такого насилля є глобальною проблемою. Гостра вона і в Україні. Розробка комплексного, багатодисциплінарного підходу до вирішення важливого завдання – ліквідації насилля в родині і суспільстві є непростою, але вкрай необхідною роботою.

Молоді люди відчувають, що їхні права на повноцінну участь у політичному житті країни на регіональному рівні традиційно обмежуються за ознакою віку і статі. Молодь не має можливості самостійно вирішувати основні свої проблеми, якщо враховувати соціальні та культурні умови її життя. Ініціатива молодих людей часто гальмується місцевою бюрократією, якій абсолютно байдужі інтереси молоді. У більшості випадків регіональна молодіжна політика тулиться десь між освітою та соціальною політикою, культурою і спортом.

Україна ратифікувала більшість міжнародних документів у сфері захисту прав людини, однак наша законодавча база ще не повністю відповідає міжнародним стандартам. До того ж залишаються нератифікованими, наприклад, такі важливі документи, як „Декларація про ліквідацію насилля щодо жінок”, деякі конвенції Міжнародної Організації Праці тощо. Повільно створюється національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодо захисту прав людини, зокрема жінок.

У зв’язку з цим постає потреба розробки й реалізації державної програми „Жінка”. Вона має відповідати національній стратегії поліпшення становища жінки в Україні, а отже вивести на перший план такі проблеми:

• жінка в економічній сфері,

• освіта і професійна підготовка жінок,

• охорона здоров’я жінок,

• загальнолюдські права жінок,

• запобігання насилля щодо жінок,

• участь жінок у процесі прийняття державних і політичних рішень.

Протиріччя гендерної проблеми в українському контексті полягає в тому, що, з одного боку, формування ринкових відносин, процеси первісного нагромадження капіталу, часткова деіндустріалізація, тимчасова депресія соціальних галузей та формування ринку праці об’єктивно посилюють дискримінацію жінок, обумовлюють виштовхування значної їх частини у сферу домашнього господарства, збільшення жіночого безробіття та реальну можливість перетворення жінок на групу соціального ризику. З іншого боку, все це відбувається на тлі загальносвітової тенденції збільшення залучення жінок до економічного життя, політичного управління, підвищення їх соціально-культурної ролі.З цього випливає основна проблема практичної політики з „жіночого питання”: нейтралізувати негативні наслідки ринкової модернізації щодо соціального становища жінок, аби ці процеси не призвели до появи гендерного конфлікту в суспільстві, гендерної кризи тощо. Необхідно створити національні установи для захисту прав людини (з урахуванням гендерного аспекту). До переліку посадових обов’язків Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини має бути внесена норма щодо здійснення контролю за дотриманням принципу рівноправності жінок і чоловіків. Повинна існувати також мережа спеціальних бюро з розслідування випадків порушення прав людини, в тому числі й прав жінок.