Статус жінки в суспільстві як дзеркало його цивілізованості

Статтю присвячено дослідженню гендерного руху (нового для України соціального явища) як політичного феномена. В основу гендерної ідеології закладено вимогу рівних прав та можливостей чоловіків і жінок в усіх сферах економічного, політичного, соціально-культурного та громадського життя. Політичний аспект гендерного руху – невід’ємна складова державної політики, один з основних факторів забезпечення поступального розвитку країни. Головною політичною характеристикою гендерного руху є його консолідуюче значення для суспільства. Адже суспільство розглядається як органічна взаємодія двох соціальних груп, що складаються з чоловіків і жінок, а гендерна ідеологія – як основа їх конструктивної взаємодії в соціумі. Консолідуючі можливості гендерної ідеології та гендерного руху обумовлюють необхідність політологічного вивчення їх впливу на життя соціуму, а також становлять значний інтерес для політичної практики.

Досвід останніх десятиліть засвідчує, що подальший прогрес нашої молодої держави, формування громадянського суспільства багато в чому залежать від того, наскільки активно до цих процесів долучиться українське жіноцтво. А це станеться тільки тоді, коли в країні буде забезпечено гендерну рівноправність (гендер – стать людини в суспільному, а не сексуальному прояві), викорінено будь-які форми дискримінації за статтю.

Ця проблема, не є, звичайно, суто українською. Завдання забезпечити гендерну рівноправність гостро ставиться на міжнародному рівні. Так, на Четвертій всесвітній конференції зі становища жінок у Пекіні (1995 рік) було прийнято Платформу дій, яку затвердила П’ята сесія Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. ООН, а також Рада Європи, вважають проблему рівноправності жінок та чоловіків невід’ємною складовою проблеми загальних прав людини. Саме ці високі організації прагнуть створити міжнародне правове поле, у якому урядам довелося б дбати про забезпечення рівних прав і можливостей як для чоловіків, так і для жінок. Відтак гендерна ідеологія стає надбанням все ширших кіл світової громадськості, в тому числі й української.

Проте увага – увагою, а до реального гендерного балансу нам в Україні ще далеко. Так, однією з найскладніших економічних проблем країни є фемінізація бідності. Зростання безробіття, зменшення реальної заробітної платні, скорочення прибутків сім’ї важким тягарем лягають на плечі українських жінок. В усіх галузях професійної діяльності жінки отримують близько 70 % від заробітної платні чоловіків за виконання рівноцінної роботи. Не існує у нас ефективної стратегії перекваліфікації, особливо для жінок. Приватна ж система перепідготовки надто дорога і не може гарантувати подальшого працевлаштування. Жінки стають небажаною робочою силою, оскільки працедавці не хочуть обтяжувати себе більшими, порівняно з чоловіками, витратами на забезпечення соціальних гарантій.

У бізнесовій сфері жінок-підприємців небагато, значно менше, ніж чоловіків. Їх доступ до фінансових і матеріальних ресурсів утруднений внаслідок нерівних стартових умов. Найвірогідніший донор робочих місць для жінок – сфера малого бізнесу, але його розвиток гальмують недосконале законодавство, правова та соціальна незахищеність.

Молодь, безперечно, має широкі можливості самостійно обирати свій шлях. Але від вибору до реалізації планів скільки ж підводного каміння чекає на юнаків і дівчат! Відбувається інтенсивний процес стратифікації суспільства, виникають нові соціальні групи, які суттєво впливають на суспільне життя. Нині ми безпосередньо зіткнулися з молодіжним безробіттям, міграцією, проблемами маргіналів, наркоманією, значним зростанням злочинності, виникненням великих груп молоді чоловічої і жіночої статі, які потребують інтенсивної соціальної підтримки. Тому конче необхіно реформувати молодіжну політику держави.

1980 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН „Про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок”. Цим на державному рівні підтверджено намір реалізувати на практиці ідеї рівноправності між жінками й чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального, культурного, громадського життя країни. Однак рівні права, проголошені в Конситуції та інших найважливіших законодавчих актах, постійно і брутально порушуються. Чинна система запобігання дискримінації жінок все ще неефективна. Ніяк не сформується єдина державна політика, спрямована на комплексне розв’язання питань, пов’язаних з дискримінацією жінок.

Однією з найгостріших проблем в Україні є кричуще низький рівень представництва жінок в органах державного управління та в політичних структурах усіх рівнів. Тим часом ООН рекомендує державам, які підписали Пекінську платформу дій, домагатися рівного представництва чоловіків і жінок у владних структурах, державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах.Труднощі перехідного періоду стають на заваді належного економічного забезпечення відповідних конституційних положень. Насамперед потрібно визнати, що економічні та соціальні негаразди особливо болюче вдарили саме по „жіночій” молоді. Це наочно виявилося у сфері трудових відносин. Молодих жінок удвічі більше, ніж молодих чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти жінки чоловіків випереджають.