Специфіка політологічного визначення держави

Отже, використання поняття „демократична держава” при застосуванні моделі „Держава 1” передбачає, насамперед, існування демократичної державної влади чи таких відносин в її структурній організації, які б відповідали базовим принципам демократії. Тобто йдеться про політичні інститути, наявність яких дає змогу стверджувати, що управління державою є демократичним. До переліку таких основних інститутів, на думку Р. Даля, слід зарахувати: а) виборність посадових осіб, завдяки чому реалізується представницький характер сучасного демократичного управління та контроль з боку суспільства за системою державного управління; б) вільні періодичні вибори, які виключають можливості тиску на виборців з боку державної влади, в тому числі за рахунок такої форми примусу, як безальтернативне голосування; в) свобода висловлення думки щодо проблем державного управління, коли громадяни набувають право не лише говорити про своє ставлення до дій органів державної влади, але й вдаватися до судового оскарження дій і рішень, що заподіяли шкоду окремим громадянам чи порушили їх конституційні права і свободи; г) доступ до альтернативних джерел інформації, завдяки чому громадяни мають можливість отримувати об’єктивні дані про результати діяльності органів державного управління; д) свобода асоціацій, яка передбачає можливість створення організацій громадян (політичних партій, груп інтересів, рухів тощо) для презентації і захисту своїх інтересів на рівні державної влади; е) рівність конституційних прав для всіх громадян, що передбачає неможливість зазіхань на їхні права з боку державної влади.

Водночас демократичність держави у випадку „Держава 1” передбачає не лише наявність зазначених політичних інститутів, які зумовлюють організацію системи державного управління, але й певні відносини всередині самої системи. У зв’язку з цим можна виокремити загальні та спеціальні ознаки. До перших належить, наприклад, принцип поділу державної влади, що поєднується із запровадженням принципу стримувань і противаг [9]. Тобто суб’єктом демократичного управління суспільними справами ніколи не може бути якийсь один орган державної влади. По суті, сама функція управління державою і суспільством виявляється поділеною на три сфери (законодавчу, виконавчу і судову). До спеціальних ознак демократичного державного управління належать принципи поєднання в ньому субординаційних, координаційних та реординаційних зв’язків, відповідальності органів управління за свою діяльність, прозорості в процесі прийняття управлінських рішень.У випадку ж використання моделі „Держава 2” отримуємо дещо інший „набір” ознак демократичної держави: а) верховенство права, що також передбачає його загальність, самостійність, позапартійність і деідеологізованість; б) юридична форма діяльності всіх без винятку органів державної влади, їх посадових осіб, яка включає організаційно-правовий (законодавче визначення структури, компетенції та форм діяльності суб’єктів реалізації державної влади) і процедурно-процесуальний (нормативна регламентація особливостей процедур розгляду та вирішення питань і прийняття рішень органами державної влади) аспекти; в) правова і політична інституціоналізація органів державної влади, тобто неможливість утворення „тіньових”, а тому виключених зі сфери нормативно-правового регулювання, осередків влади; г) зв’язаність держави правами й свободами людини і громадянина, так званими позитивними і негативними правами; д) наближення законодавчих норм до правових (а в ідеалі їх повна тотожність, оскільки законодавчі норми, як демонструє політико-правовий досвід, далеко не завжди можуть бути правовими) і забезпечення дієвості системи реалізації прав людини і громадянина; е) легітимність закону як один з аспектів загальної концепції легітимного порядку та легітимної влади, яка передбачає відповідність соціальних дій керівників і підлеглих загальній ідеї, що панує в суспільстві [10].

Окрім наведених концепцій держави існує і принципово інший підхід до наукового визначення цього поняття. Йдеться про досить поширену методологічну позицію, яка полягає у встановленні основних рис держави. Так, згідно з різними класифікаціями, виокремлюють різну кількість необхідних ознак (єдність території, наявність чітко встановлених державних символів, відокремлення публічної влади від суспільства, суверенітет, наявність законів, монополія на легальне застосування сили, право стягувати податки, представництво суспільства як цілого [11]). Ми свідомо не зверталися до цього кола визначень, оскільки всі вони фіксують інтегративне поняття держави (що, звичайно, є необхідною складовою політико-правової теорії), яке унеможливлює подальший перехід до розгляду такої форми, як демократична держава, і такого явища, як демократична державна влада.

Література:

1. Хеттих М. Основные понятия политической науки // Актуальные проблемы современной политической науки. — М., 1991. — Вып. 4. — С. 24.

2. Диманис М. Концепция государства в современной политической культуре Германии // Актуальные проблемы Европы. — М., 1997. — № 2. — С. 32— 52.

3. The Democratic State. Studies in Government and Public Policy / Ed. by R. Benjamin, S. L. Elkin. — Lawrence: UP of Kansas, 1985.– Р. 22.

4. Krasner S. Defending the National Interest. — Princeton, N.J.: Princeton U.P., 1978.