Специфіка політологічного визначення держави
Не ставимо за мету висвітлити безпосередній зміст цих структурних відносин, але було б доречно продемонструвати, як така концепція держави спрацьовує на практиці. Зокрема, таке розуміння виявилося продуктивним при аналізі розвитку теорії соціальної держави (дослідження функціонування численних державних агенцій, покликаних сприяти поліпшенню соціального та економічного становища громадян, авторами якої є Г. Віленські, Дж. Гейдж, Р. Ганнеман, Ч. Тіллі), зростання ролі та чисельності апарату державного управління (Р. Роуз, А. Етціоні), дослідженні перехідних форм політичних систем, і, зокрема, такої форми державної влади, як авторитарно-бюрократична (Г. О’Доннелл, Д. Кольєр).
Третя концепція держави, до якої часто звертаються сучасні політологи, також виходить з того, що держава — це, насамперед, певна структура. Але вона розглядається не як базовий принцип організації управлінської діяльності, а як така, що спрямована на конституювання політичної влади і соціальних відносин. Інакше кажучи, держава визначається як соціальний клас, котрий має можливості своєю політикою впливати на інші соціальні класи. С. Елкін, описуючи цю концепцію, формулює її основну тезу так: „Держава — це правлячий клас”. Звичайно, саме поняття класу використовується тут не в традиційному марксистському чи навіть неомарксистському розумінні, а як узагальнююче поняття для всіх суб’єктів, які чинять (чи можуть чинити) політичний вплив на суспільство і суспільні відносини. А ці суб’єкти зовсім не обов’язково належать до тієї страти, яку Л. Альтюссер визначив поняттям „домінуючого класу”. Тобто, по суті, цей підхід є наступним кроком у розширенні поняття держави, яке охоплює вже не просто відносини управління, а й низку інших соціальних і політичних відносин.
Четвертий підхід ще ширший: держава — це матеріальне вираження інституційного і законного порядку (це можуть бути експліцитно виражені у вигляді нормативно-правових приписів правила чи імпліцитні настанови у формі правових традицій), і одночасно такий механізм, завдяки якому можливе розв’язання суспільних конфліктів і впорядкування існуючих соціальних і економічних відносин. Одним з найвідоміших представників цієї концепції є Н. Ферніс. Хоча вперше такий спосіб розуміння держави запропонував ще Г. Кельзен, який визначав її як підкріплену суверенітетом ієрархію законів.
Отже, як засвідчує навіть побіжний огляд підходів до розуміння поняття, не можна ігнорувати, як зазначає А. Дегтярьов, наявність усього спектру визначень держави — від редукції її до апарату управління до найширшої інтерпретації як універсальної форми організації людської спільноти [7]. А тому, говорячи про державну владу, організацію системи державного управління, виконавчої влади тощо, маємо чітко визначитися, який зміст вкладаємо в поняття держави та з якою її концепцією солідаризуємося. Звичайно, однозначно визнати, яка з наведених концепцій найадекватніша, – справа кожного дослідника. Проте, застосовуючи запропонований К. Поппером метод фальсифікації, можемо принаймні встановити, які з них найменш ефективні. Очевидно, що перша, функціональна концепція є надто вузькою. Більше того, її застосування часто призводить до суттєвих методологічних помилок, у тому числі й при аналізі виконавчої влади.Окреслюючи державу як суб’єкт дій (в нашому випадку навіть не дуже й важливо, про дії якого характеру йдеться: політичні, економічні чи будь-які інші), можемо легко поставити знак рівності між державою та конкретними органами управління. Тобто, по суті, йдеться про досить банальну логічну помилку: визнаючи існування держави, а також того, що вона неможлива без органів, які б реалізовували державну владу (чи то в законодавчій сфері, чи щодо виконавчої діяльності, а чи у здійсненні правосуддя), не маємо права вдаватися до протилежного твердження: органи державної влади (навіть найвищі) і є державою.
Такою ж неоднозначною видається, на нашу думку, і третя концепція держави як правлячого класу, оскільки для більшості сучасних суспільств чітко встановити, який саме клас є правлячим, вкрай складно (а інколи і взагалі неможливо). Для індустріально розвинених демократичних країн характерне „розмивання” відносин домінування, а для перехідних суспільств — утворення тіньових центрів влади, які не піддаються точній політологічній типологізації. А тому застосування цієї концепції може призвести до того, що зміст поняття держави варіюватиметься залежно від суто емпіричних обставин політико-правового характеру. Тобто отримаємо регресивний ряд, у якому поняття „держава” збігатиметься з поняттям „країна” (чи навіть „країна певного історичного періоду свого розвитку”), а використання понять „демократична держава” та „демократична державна влада” взагалі втратить будь-який політологічний сенс.
В результаті лиш друга та четверта концепції уможливлюють процедуру, яку С. Елкін визначив як „ідентифікацію” держави [8], оскільки у кожному конкретному випадку можемо зафіксувати як базові організаційні принципи, що забезпечують діяльність інститутів публічної влади та адміністративного апарату, так і закони, які конституюють систему суспільного порядку. Ці два поняття С. Елкін пропонує позначати як моделі „Держава 1” і „Держава 2”. „Держава 1” — це держава, витлумачена як апарат державної влади. „Держава 2” — це держава, представлена як юридично інституційована основа суспільного порядку. Для кожної з них характерний свій спосіб визначення системи і сутності державної влади, державного управління, співвідношення держави і суспільства.