Соціально-політичні наслідки інформаційної революції

Політичні наслідки електронної експансії не можуть оцінюватися однозначно. З одного боку, одержують широке поширення (у тому числі й у рамках прикладних теорій) ідеї та образи dіgіtal polіcy, dіgіtal democracy, dіgіtal polіtіcal space, у яких знаходять реальний розвиток e-commerce, становлення масового і мережевого суспільства, глобалізація та інші аналогічні процеси. З іншого боку, усе голосніше пророкується неминучість надцентралізації влади, монополізації інформаційного простору, контролю над індивідуальною свідомістю, тотального використання маніпулятивних і індоктринальних методів, посилення культурного імперіалізму й укорінення медіакратії (знищення в найближчому майбутньому всіх історичних завоювань демократії). Як вважає дехто з дослідників, за нинішнім станом комунікацій зачаївся якийсь злий намір щодо „навмисного заміщення слабких культур сильнішими” або ж встановлення „інформаційно-фінансового тоталітаризму” [12].

Нинішня епоха породжує інші залежності й інші принципи взаємодії влади, індивіда і суспільства. На місце одних структур і процесів приходять інші – при збереженні базових позицій ключових суб’єктів, форм символізації тощо. В результаті створюється новий алгоритм формування простору політичної влади: маси – стандарти масової культури – культурні основи ідентифікації громадян – інформаційні нагоди – політична рекламістика – когнітарії (фахівці з управління інформаційними процесами) – політичний сценаріо-менеджмент – електронні ЗМІ – масове суспільство/державна влада – медіакратія. Важливо підкреслити, що політичні контакти, котрі встановлюються в такий спосіб, часто спорадичні: громадяни вступають у взаємодію з владою переважно в межах конкретних політичних проектів, які викликають у них індивідуальну мотивацію участі [13].За справедливим зауваженням П. Норріса, діяльність сучасних ЗМІ як найважливіших агентів інформаційного простору породжує три базові ефекти, котрі забезпечують прямий зв’язок між нею і „рівнем громадянської свідомості” населення: „ефект вибору” (можливість вільного вибору джерел інформації), „медіаефект” (зацікавленість людей у політичній і громадянської участі залежно від політики новин ЗМІ) і, нарешті, „ефект взаємодії” (інтерактивний характер спілкування громадян і ЗМІ, що сприяє виникненню стійкої залежності між одержанням інформації та визначенням політичної громадянської позиції) [14]. При цьому розмаїтість і щільність інформаційного плину в сучасних спільнотах такі, що для політичної ідентифікації громадян цілком вистачає навіть інформації, що виходить з неякісних („жовтих”, таблоїдних) друкованих та електронних ЗМІ. Здійснення громадянином повсякденних політичних функцій не пов’язується з одержанням ні спеціалізованої, ні дозованої інформації, ні інформації штучно вибудованої.

Можна не погоджуватися з висновком П. Норріса про безумовний взаємозв’язок між інформатизацією і політизацією населення. Більше того, є серйозні підстави думати, що в сучасних умовах інформаційний плин стимулює скоріш індивідуалізацію, ніж політизацію соціального життя особи [15]. Однак, у будь-якому випадку, очевидно, що теперішня інформаційна ситуація не тільки не руйнує, але й припускає здатність громадян обирати (відповідно до їх культурних уподобань) потрібну інформацію. Звичайно, типи культури можуть бути різними. Та головне, що саме під впливом такого попиту на інформацію зрештою й вибудовується інформаційний ринок, і саме ця диверсифікованість інформаційного простору дозволяє підтримувати баланс між „супертемами” (нехай і штучно сконструйованими) та приватними інформаційними потребами.

Інтернет є матеріальним носієм того, що Ю. Хабермас називає деліберативним простором – простором громадського життя, у якому обговорюються ідеї, узгоджуються інтереси, відшукуються компроміси тощо. Цей простір не встановлює будь-яких жорстких меж для взаємодій, що відбуваються в ньому, і сприяє формуванню цінностей громадянського суспільства. Нові групи інтересів та окремі особи одержують можливість приєднуватися до процесів ухвалення національних і міждержавних рішень. Завдяки сучасним ІКТ думки індивідів і груп інтернаціоналізуються в режимі реального часу, реакція на ті чи інші події стає відомою негайно. Це створює умови для публічних дискусій у міжнародному масштабі, а також для утворення коаліцій між учасниками політичної гри. Виникає принципово новий рівень політичного діалогу, що у перспективі може призвести до формування „транснаціонального політичного класу”, „транснаціонального громадянського суспільства” і світової громадської думки, з якими державам доведеться рахуватися [16].

Так, новим транснаціональним соціальним рухом став рух антиглобалістський, учасники якого спілкуються переважно в Інетернеті, використовуючи його, зокрема, для планування своїх акцій. Однак антиглобалісти використовують Інтернет не лише для мобілізації однодумців і координації виступів протесту. За його допомогою вони здійснюють хакерські атаки на сайти великих корпорацій і політичних організацій, завдаючи політичним опонентам прямих матеріальних збитків. Так, у червні 1999 року, під час економічного саміту „Великої вісімки” антиглобалісти вчинили понад 10 тисяч хакерських атак на кілька десятків транснаціональних корпорацій [17].

Через Інтернет популяризують свої ідеї і неурядові організації.

Отже, Інтернет став інструментом зв’язку і політичної комунікації. Завдяки йому створюються передумови для зародження нетрадиційних форм політичної організації, включаючи існуючі в кіберпросторі віртуальні „держави”.