Соціально-політичні наслідки інформаційної революції

У порівнянні з іншими видами суспільної діяльності, політика особливо потребує засобів інформаційного обміну, встановлення і підтримання постійних зв’язків між її суб’єктами, оскільки її, політику, неможливо уявити без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв’язку між різними носіями влади, а також між державою і суспільством.

З огляду на те, що політика є колективною, складно організованою, цілеспрямованою діяльністю, спеціалізованою формою спілкування людей для реалізації групових цілей та інтересів, що зачіпають усе суспільство, можна зробити висновок, що це припускає їх обов’язкове усвідомлення розділеними в просторі членами колективу (держави, нації, групи, партії тощо) і координацію діяльності людей та організацій. А цього можна досягти тільки при безпосередній контактній взаємодії громадян за допомогою спеціальних засобів передачі інформації, що забезпечують єдність волі, цілісність і єдину спрямованість дій безлічі людей.

Проблеми політичного розвитку країн у перехідних умовах знайшли відображення в теорії модернізації, що є, за В. Пугачовим і О. Соловйовим, сукупністю різних схем і моделей аналізу, які розкривають динаміку подолання відсталості традиційних держав. Відзначаючи безліч підходів до опису перехідних процесів, слід зауважити, що в них є і спільне: усі вони визнають нерівномірність суспільного розвитку, а також необхідність перетворення (модернізації) відсталих країн на країни індустріальні (постіндустріальні).

Як відомо, після Другої світової війни інтерес західних країн до країн бідних базувався на двох основних факторах: 1) прибутках, видобутку сировини і пошуку нових ринків; 2) впевненості в тому, що масована фінансова і технічна допомога перетворить відсталі сільськогосподарські спільноти на сучасні індустріальні країни. Передбачалося, що економічна і технологічна потуга західних держав викличе такі ж, як і на Заході, зміни в соціальних і політичних системах економічно відсталих країн. Однак з часом з’ясувалося, що погляд на модернізацію як на лінійний рух і послідовне освоєння бідними країнами цінностей і стандартів західної організації влади, відносин держави і громадянина, не виправдали себе. Так, підтверджуючи революційний характер трансформацій, що відбуваються у світі під впливом ІКТ, доводиться констатувати, що ці трансформації в сучасному світі проходять дуже нерівномірно. Варто відзначити й неоднакову схильність до інформаційної революції як окремих країн і регіонів, так і певних соціальних прошарків населення. Якщо, з одного боку, чуємо досить оптимістичні прогнози щодо перспектив суспільного розвитку, пов’язаних з інформаційною революцією, то, з іншого боку, все частіше лунають тривожні застереження про так званий цифровий розрив (dіgіtal dіvіde) між тими, хто користується благами „світу інформаційних технологій”, і тими, хто перебуває за його межами [2].

З огляду на фактори, що ускладнюють проблему „dіgіtal dіvіde” (низький матеріальний рівень життя у країнах, що розвиваються; відставання цих країн у забезпеченні комунікаційною інфраструктурою; низький рівень освіченості населення і, як наслідок, брак необхідних для розвитку та використання інфокомунікаційних технологій кваліфікованих фахівців; мовний бар’єр: майже 80 % веб-сайтів і 96 % комерційних сайтів – англомовні), можна зробити висновок, що в найближчі роки інформаційне суспільство для одних країн стане реальністю, а для інших – лише орієнтиром розвитку.Слід мати на увазі й двоїстий, суперечливий вплив інформаційної революції. З одного боку, високий освітній рівень населення сприяє швидкому, але здебільш поверховому прилученню до цінностей політичної культури участі. З іншого боку, західна модель соціальної поведінки, що виражається в таких цінностях, як приватна власність, правова держава, для значної частини населення є абстрактною, не засвоєною в процесі соціалізації, оскільки їй бракує діяльнісно-активної орієнтації особистості, психології раціонального оптимізму і підприємницьких традицій. Так виникають проблеми психологічної і моральної прийнятності політичної модернізації, що сприймається не як національний розвиток, а як іноземний (чи космополітичний) вплив.

Та все ж інтенсивність розвитку і глобальне поширення електронних мережевих комунікацій, їх вплив на культурні, соціальні, економічні і політичні зміни в суспільстві дають підстави оцінювати останні як такі, що мають революційний, епохальний характер, відкривають нову еру в історії людської цивілізації. Коли прихильники постіндустріальної теорії наголошують на радикалізації технічних нововведень, то завжди, як приклад, нагадують про розвиток інформаційних технологій. Аналізуючи період 1940 – 1970 років, вони відзначають, що зміна поколінь комп’ютерної техніки і перехід від одного технологічного вирішення до іншого, досконалішого, відбувається із зростаючою швидкістю: розгортання інформаційної революції не тільки від трьох до шести разів вище від темпів розвитку технологій використання енергії, але й має тенденцію до постійного прискорення.

Ще однією ознакою прискорення технічного прогресу є швидке скорочення часу між винаходом нового процесу і початком його використання в масовому виробництві: якщо людству потрібно було 112 років для освоєння фотографії і 56 років для організації широкого використання телефонного зв’язку, то відповідні терміни для радара, транзистора й інтегральної мікросхеми складають 15,5 і 3 роки [3].