Соціально-політичні наслідки інформаційної революції

Інформаційно-комунікативну революцію футурологи пророкували ще в 1960 – 1970 роки. Так, А. Тоффлер у книзі „Третя хвиля” прирівняв за значущістю наслідки винаходу нових інформаційних і комунікативних технологій до таких епохальних процесів, як Неолітична (Аграрна) Революція й Індустріальна Революція [4].

Однак, якщо для здійснення аграрної революції потрібно було тисячу років, а промислова революція тривала понад сто років, то інформаційна революція бурхливо розвивається буквально в останні десятиліття. Аналіз стратегічних показників, що з’являються в пресі, і фактів реального життя свідчить, що характерною рисою цього періоду став безпрецедентний за темпами розвиток, насамперед у країнах – лідерах світового господарства, сучасних інформаційних технологій (ІТ), що включають нові засоби зв’язку й опрацювання інформації та комунікації. У цьому контексті закономірно постають питання, що стосуються реальних масштабів і основних факторів зазначеного процесу.

Наприклад, чи призвів прогрес інформаційних технологій, як вважають деякі дослідники (зокрема, Дж. Делонг, Д. Куа), до формування в розвинутих країнах істотного за масштабами сегмента так званої інноваційно-інформаційної (knowledge-based) чи „нової економіки”? Виникають і бурхливо розвиваються нетоварні інформаційно-фінансові ринки: ф’ючерсів, форвардів, страхові, інвестиційні, валютні, які, у багатьох випадках, за обігом перевершують традиційні товарні ринки. Відбувається „дематеріалізація” грошей: вони відриваються від свого матеріального носія і стають електронними. В економічній літературі навіть з’явився спеціальний термін – „інформаційна економіка”, „економіка, заснована на знаннях”, у якій головним виробничим ресурсом стають знання та інформація.

Як відзначив Л. Туроу, знання стає новим джерелом багатства, чого ніколи не було раніше [5]. На думку Д. Белла, поділ населення на приналежних і не приналежних до вищого соціального прошарку – носія знань, статус якого визначається не майновим станом, а інтелектуальним потенціалом, здатністю генерувати нове знання, перетворюється на одну з найгостріших проблем західного світу [6]. З розвитком інформаційної економіки виникла об’єктивна можливість соціальної переорієнтації і гуманізації виробництва та переходу від його техногенного до антропотехногенного типу, при якому панівним способом життєзабезпечення стає використання інтелектуальних здібностей людини. Людина, людський фактор з рядового, хоч і важливого елемента індустріальної економіки, стає найважливішим фактором економіки інформаційної. Стало остаточно зрозуміло, що людина і її праця – вихідне економіки.Що інформаційна революція впливає на різні сфери життєдіяльності суспільства – економічну, соціальну, політичну, культурну – факт безперечний. Як пише А. Гір, „ми навіть не помітили, наскільки нові інформаційні технології змінили і нас самих, і наші умови життя. Чим більший обсяг інформації ми використовували, тим більше нас цікавила тільки інформація про світ, але не досвід безпосереднього спілкування з ним. Чим далі, тим більше тяжіли ми до винайдення нових способів одержання опосередкованої інформації, що вимагають усе більш і більш ускладнених пояснень” [7].

У сфері економіки вплив інформаційних технологій простежується у двох аспектах: 1) у різкому зниженні цін на товари і послуги, пов’язані з сучасними технологіями; 2) у безпрецедентно швидкому поширенні інформаційних технологій як у виробничих системах, так і у сфері побутовій. Так, відомий американський дослідник Дж. Делонг вирахував, що протягом життя одного покоління (1970 – 1990 роки) ціна комп’ютерів (і напівпровідників) знизилася більш ніж у 10 тисяч разів – у середньому за рік на 30 – 40 % [8].

З початком останнього десятиріччя ХХ століття понад 40 % нових капіталовкладень у виробництво й устаткування було зроблено у сфері інформаційних технологій (комп’ютери, фотокопіювальна і факсимільна апаратура тощо), що удвічі більше, ніж десять років тому. Колишній міністр фінансів США У. Блюменталь 1988 року так оцінював це явище: „Інформація почала розглядатися як ключ до сучасної економічної діяльності – базовий ресурс, що має сьогодні таке ж значення, яке в минулому мали капітал, земля і робоча сила” [9].

Зміни в економічній сфері тісно пов’язані з соціальними змінами: в результаті революції в галузі телекомунікацій, на думку багатьох дослідників, рано чи пізно усі працюватимуть в об’єднаних у єдину мережу невеликих „віртуальних” корпораціях: фірми скорочуватимуться, зберігаючи лише свою „основну спеціалізацію”, а для інших видів робіт, включаючи й замовлення на постачання сировини і матеріалів, надання бухгалтерських послуг та організацію збуту продукції, будуть підряджатися дрібні фірми, розміщуючи замовлення через волоконно-оптичні лінії зв’язку. Передбачається, що саме мережі дрібних фірм, а не великі ієрархічні структури і стихійні ринки, стануть у майбутньому, завдяки потужному наступові електроніки, магістральним шляхом розвитку. „З розвитком могутніх засобів зв’язку надійна і точна інформація витіснить ненадійну, чесні і працьовиті працівники перестануть зв’язуватися із шахраями і нахлібниками, розпочнеться добровільне єднання людей в ім’я загального блага” [10].

А от яким бачать майбутнє західні вчені, що прогнозують соціальні зміни, викликані розвитком мережевих засобів зв’язку.