Соціально-політичні конструктивні зміни як умова демократичного транзиту.

Ця проблема (йдеться про громадянський контроль над бюрократією) актуальна сьогодні для України. І, можливо, тільки найпильніша увага дослідників до зазначеного питання дозволить знайти шляхи подолання цієї великої і донині непоправної біди нашої держави – автономізації влади за мовчазної згоди суспільства на такий засіб реалізації політичного процесу.

Політична система сучасної України є системою з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятливістю до соціальних нововведень. Кризові обставини склалися у всіх життєвих сферах суспільства: а) у природному (фізичному й біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, зберігається панування нераціональних моделей природокористування (у промисловості й сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) у господарстві домінуючою є тенденція деградації найважливіших структур життєзабезпечення соціуму; в) у сфері культури (зокрема, в системі освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури, яка б відповідала прогресивним стандартам і потребам соціального розвитку, спостерігається подальша ерозія масової «практичної моралі»: значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», пов’язаного зі швидкою зміною панівних офіційних міфів і браком чіткої національної ідеї; г) не сформовано системи ефективних відносин України з іншими державами й міжнародним співтовариством.

Багато політиків і вчених вважають, що в українському суспільстві від початку реформування виникла нова проблемна ситуація, пов’язана з неадекватністю і кризою стратегії і політики реформ. До числа генеральних соціополітичних тенденцій розвитку цієї ситуації слід віднести:

• критичний, а за деякими параметрами – катастрофічний рух українського суспільства протягом усього періоду радикальних реформ;

• значна відчуженість суспільства від більшості політичних і соціальних інститутів, що діють в країні;

• поява у суспільстві соціально негативних наслідків проведеної приватизації, що виражаються в мінімізації трудової і посиленні кримінальної мотивації діяльності;

• маргіналізація і пауперизація значних верств українського суспільства, у тому числі населення в активному трудовому віці, висококваліфікованих робітників, інженерів і спеціалістів з вищою освітою, вчених, військових;

• посилення тенденцій авторитарно-бюрократичного, олігархічного і кримінального характеру розвитку суспільних відносин і функціонування державних інститутів;

• посилення соціальної дисфункції ЗМІ, яка проявляється у негативному ставленні значних груп населення до їх діяльності;

• формування антагоністичних за своїм характером суперечностей між суспільством і державою.

Перспективні шляхи виходу з очевидної кризи цього політичного процесу, про що свідчать не тільки зазначені загальні констатації, але й численні прояви українських реалій, проглядаються за такими векторами.По-перше, кроком від “помилкової демократії” до справді демократичного транзиту, до консолідованої демократії може бути перехід від моделі “президентської демократії” до схеми “парламентської демократії”, що скоротить діапазон вузькогрупових політичних дій, які дестабілізують еволюційні процеси.

По-друге, варто було б сприяти процесові структуралізації, що вже відбувається, хаотичного партійно-політичного плюралізму (99 партій), що стимулює поляризацію лівих і правих політичних сил на користь формування ліво-правого центру, який у перспективі спроможний буде забезпечити більш розмірене просування курсом реформ за допомогою двопартійності.

По-третє, для України життєво важливою є ліквідація чинника “недовикористаної влади”, тобто по суті – безвладдя по виконавчих вертикалях, що при дуже нерозвинутій правовій основі вкрай слабка на всіх трьох рівнях. Показник цього – панування “кримінальної демократії”, що руйнує економіку і суспільну мораль.

По-четверте, стратегія стійкої соціальної трансформації передбачає рівномірний розподіл між поколіннями і територіями в просторі і часі матеріальних ресурсів, що дісталися українському суспільству, і створеного на цій основі інтелектуального потенціалу. Головним напрямком діяльності української держави має стати створення умов для організації необхідної кількості робочих місць і досягнення рівня заробітної плати, який забезпечив би режим розширеного відтворення суспільства і зміцнення на цій основі соціальних і політичних інститутів.