Соціально-політичні конструктивні зміни як умова демократичного транзиту.
Революційні соціальні зміни відрізняються від еволюційних істотно: по-перше тому, що вони не просто радикальні, а у найвищому ступені радикальні, що припускають докорінне ламання соціального об‘єкта; по-друге – тому, що вони не часткові, а загальні або навіть всезагальні; і, нарешті, по-третє, вони, як правило, спираються на насильство.
В науковій літературі останніх років все більше уваги приділяється циклічним соціальним змінам. Це – складніша форма соціальних метаморфоз, бо вона, по суті, включає еволюційні і революційні зміни, висхідну і низхідну тенденції. Крім того, циклічні зміни – це не окремі акти якихось змін, а певна їх кількість, що в сукупності утворює цикл як певну сукупність явищ, процесів, послідовність яких є кругообігом протягом певного відтинку часу. Кінцева точка циклу ніби повторює початкову, але тільки за інших умов або на іншому рівні.
Соціологи різних напрямків фіксують, що багато соціальних інститутів, спільнот, класів і навіть цілі суспільства змінюються за циклічною схемою: виникнення, зростання, розквіт, криза і деградація, виникнення нового явища, що може виступати спадкоємцем, а може виявитися і суперником і навіть одночасно бути спадкоємцем-суперником. До такої схеми змін схильні всі структури суспільства – соціальні, економічні, політичні, духовні.
Найсуттєвішим чинником соціальних змін у різних країнах світу в останні два-три століття виявилася ідеологія. Ідеологічні доктрини, ідеали, програми стали тим безпосереднім імпульсом, яким керувалося багато політичних партій і суспільних рухів, що здійснювали радикальні перетворення у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Найбільш значущими у світовій історії залишилися Велика французька революція XVIII століття, боротьба за незалежність і утвердження самостійності Сполучених Штатів Америки у XVIII столітті, Паризька комуна 70-х років XIX століття, Жовтнева революція 1917 року в Росії, китайська революція кінця 40-х років XX століття та ін. Вважають, що усі вони здійснювалися під прапором боротьби за реалізацію певних ідеологічних принципів та цінностей (ліберально-буржуазних, марксистсько-ленінських, маоїстських тощо).
Проте не тільки такі соціальні революції всесвітнього-історичного значення, а й всі соціальні зміни, обумовлені соціально-економічними і політичними причинами, мають ідеологічний характер. Просто слід мати на увазі, що чим значніші, фундаментальніші трансформації відбуваються, тим помітніша в них роль ідеології. Мабуть, немає нічого поганого у визнанні ідеологічного характеру соціально-політичних і економічних перетворень, тому що ці типи соціальних змін завжди мають ідеологічне забарвлення різного ступеня інтенсивності, незалежно від того, визнають цей факт самі суб’єкти таких змін чи ні. Основна практична і теоретична проблема лежить зовсім в іншій площині і полягає в тому, що нерідко в процесі політичної боротьби та різного роду політичних ігор, котрими майже завжди супроводжуються періоди соціальних перетворень, домінуючою виявляється так звана партикулярна ідеологія, яка виражає інтереси не більшості населення, а порівняно вузьких груп, чиї інтереси можуть бути корисливими. Тоді виникає конфлікт між цими групами й рештою суспільства, що проявляється в ідеологічній, соціальній і політичній сферах. Конфлікт може досягати такої гостроти, що виникне спокуса розв’язати його насильницькими засобами.
Термін “трансформація” часто використовується в соціологічній літературі. На нашу думку, трансформація – це сукупність змін, які йдуть одна за одною. Якщо ці зміни синтезують “зростаючий” або позитивно оцінюваний порядок, їх називають прогресом. Якщо ж зміни утворять “низхідний” або негативно оцінюваний порядок, їх іменують регресом або деградацією.Це дуже поверхова інтерпретація. Можливі трансформації не континуального, а різноспрямованого характеру. Вони не мають узагальнюючого найменування. Крім того, дуже важко знайти надійні критерії позитивності-негативності або зростання-зниження результатів змін. І самі по собі ці оцінні характеристики дуже відносні.
Темпи і характер трансформацій визначаються як “внутрішніми” причинами, обумовленими самою природою об’єктів, що трансформуються, так і “зовнішніми” стосовно об’єкта причинами: природними катаклізмами (епідемії, стихійні лиха) або історичними, які викликаються діяльністю різних соціальних інститутів. “Внутрішні” причини породжують переважно повільні, еволюційні зміни; “зовнішні” ж – переважно швидкі процеси, що є або механізмами виживання і стабілізації, відновлення “гомеостазису”, або механізмами докорінного зламу старих, що не відповідають новим вимогам, форм життєдіяльності.
З усього розмаїття трансформацій найбільший інтерес становлять трансформації різноспрямовані, ті, які не можна віднести ні до прогресу, ні до регресу, а також ті, які слід охарактеризувати як довгострокові, що відбуваються протягом тривалих відтинків історичного часу. Цей клас трансформацій породжується переважно “внутрішніми” причинами, хоча неминуче схильний також до впливу і “зовнішніх” причин.